і всміхнувся.
У його щелепі залишалося тільки п’ять зубів, але усмішка була сонячною і радісною.
– Він питається: чи бажаєте ви чашку чаю? Це зелений чай. Вельми освіжає.
– Це було б чудово.
Коли обмін люб’язностями між ними завершився, священник мовив:
– Цей хлопчик не ваш син.
– Ні.
– Химерною була його сповідь. Фактично більш химерної сповіді я не чув за всі роки мого священства.
– Це мене не дивує.
– Він ридав, – сказав отець Ґракон, сьорбаючи свій чай. – То були глибокі й жахливі ридання. Вони надходили з підвалин його душі. Чи мушу я поставити запитання, яке ця сповідь збудила в моєму серці?
– Ні, – сказав високий чоловік спокійно. – Не мусите. Він розповідав правду.
Ґракон закивав ще до того, як йому це переклав Муньос, і обличчя його спохмурніло. Він нахилився вперед зі зчепленими між колін руками і довго щось говорив. Муньос уважно слухав з помірковано безвиразним обличчям. Коли священник закінчив, Муньос переказав:
– Він каже, що в цьому світі трапляються дивні речі. Сорок років тому один селянин з Ель Ґраніонеса приніс йому ящірку, яка кричала так, наче то була жінка. Він бачив одного чоловіка зі стигматами, слідами тортур нашого Господа, руки і ноги того чоловіка кровоточили у Стражденну П’ятницю. Він каже, що це жахливі речі, темні речі. Це серйозно для вас і для хлопчика. Особливо для хлопчика. Це з’їдає його живцем. Він каже…
Ґракон знову заговорив, коротко.
– Він питає, чи розумієте ви, що ви вчинили в тому Новому Єрусалимі?
– Єрусалимовому Лігві, – уточнив високий чоловік. – Так. Я розумію.
Ґракон знову заговорив.
– Він питає, що ви думаєте з цим робити.
Високий чоловік похитав головою. Дуже повільно.
– Я не знаю.
Ґракон заговорив знову.
– Він каже, що буде молитися за вас.
За тиждень він прокинувся в поту від кошмару і покликав хлопчика на ім’я.
– Я повертаюся назад, – сказав він.
Хлопчик зблід під своєю засмагою.
– Ти зможеш поїхати зі мною? – запитав чоловік.
– Ти любиш мене?
– Так. Господи, так.
Хлопчик почав ридати, і високий чоловік його обійняв.
Сон до нього так і не йшов. Лиця чаїлися серед тіней, вихрячись перед ним, мов лиця, притьмарені снігом, а коли вітер навислою гілкою вдарив об дах, він здригнувся.
Єрусалимове Лігво.
Він заплющив очі і затулив їх долонями, і все почало повертатись. Він майже бачив те скляне прес-пап’є, отого типу, що в ньому здіймається крихітна хуртовина, коли його струснеш.
Салимове Лігво…
Частина перша. Дім Марстена
