узяв книжку.
– За оповідками Пронози Крейґа, ваша дружина вже років чотирнадцять чи п’ятнадцять як померла.
– Отакої! – не виказав жодного здивування Паркінс. – Цей Проноза, любить він теревенити. Якось він розкриє свого рота занадто широко та й сам до нього завалиться.
Бен на це не сказав нічого.
– А якшо б ви, приміром, підписали тоді її мені?
– З задоволенням.
Бен узяв зі стола ручку, розгорнув книжку на форзаці («Гарячий зріз життя» – Клівлендська «Щира газета»[101]) і написав:
З побажанням усього найкращого
Констеблю Ґіллеспі
Від Бена Міерза
24/9/75
Він віддав книжку назад.
– Вельми вам вдячний, – сказав Паркінс, не подивившись на зроблений Беном надпис. Він нахилився і загасив цигарку об край кошика на сміття. – Це єдина в мене підписана книжка з тих, що маю.
– Ви прийшли сюди, щоби вчинити мені допит? – спитав Бен, посміхаючись.
– А ви таки кмітливий, – сказав Паркінс. – Раз уже за це зайшлося, то я міркував, що мушу зайти, поставити кілька запитань. Чекав, поки Ноллі десь завіється. Він хороший хлопець, але ж і балакучий. Божечки, ходячий суд-пересуд.
– Що б вам хотілося дізнатись?
– Найбільше, де ви були ввечері минулої середи?
– Того вечора, коли зник Ралфі Ґлік?
– Йо.
– Констеблю, я підозрюваний?
– Ні, сер. Я не маю підозрюваних. Таке не мого рівня пілотаж, як ви могли б сказати. Ловити біля «Делла» гонщиків, що перевищують швидкість, або проганяти дітлашню з парку, поки вони там чогось не наколобродили, – оце моя парафія. Я зара’ просто нюшу там і сям.
– Припустимо, я не захочу вам розповісти.
Паркінс знизав плечима й дістав сигарети:
– То ваша справа, синку.
– Я вечеряв у Сюзен з її рідними. Пограв трохи в бадмінтон з її батьком.
– Певен, він вас теж обіграв. Він завжди побива Ноллі. Ноллі уголос марить, ледь не волає, як би йому хтілося бодай разок перемогти Білла Нортона. О котрій ви звідти пішли?
Бен розсміявся, але цей сміх не був сповнений великої кількості гумору.
– Ви доколупуєтеся аж до кості, хіба не так?
– Знаєте, – сказав Паркінс, – якби я був ’кимсь з отих нью-йоркських детективів, отих, що по телевізору, я міг би подумати, що у вас є що приховувати, так ви витанцьовуєте польку круг моїх запитань.
– Нічого мені приховувати, – сказав Бен. – Я просто втомився бути в місті чужаком, на якого показують пальцями на вулиці, на якого, підштовхуючи одне одного ліктями, кивають у бібліотеці. А тепер, під типовим для маклера-янкі претекстом, сюди з’являєтесь ви, намагаючись вивідати, чи не ховаю я у своїй шафі скальп Ралфі Ґліка.
– Годі, я такого не думав,
«Plain Dealer» – заснована 1842 р. і досі найпопулярніша щоденна газета в штаті Огайо; належить до 25 найвпливовіших у США.
