«дочки необрізаних»?
– Не дуже, – сказав я.
– Я так і думав, але у твоєму голосі все одно прозвучали доречні гнів і побивання. До речі, ти знаєш, що таке «побивання»?
– Плач і все таке.
Він кивнув.
– Але ти не перегнув палиці. Не роздув казна-що. Це було добре. Читець – це носій, а не творець. Преподобний Муні допомагає тобі з вимовою?
– Так, сер, іноді.
Містер Герріґен відпив ще спрайту й підвівся, спираючись на ціпок.
– Скажи йому, що в слові «Ашкелон» наголос на останній склад, а не на другий. Мені воно прозвучало як незапланований жарт, але в мене таке собі почуття гумору. То як, пробний сеанс у середу, десь о третій? У тебе тоді вже скінчаться уроки?
Я виходив з початкової школи Гарлоу о пів на третю.
– Так, сер. О третій буде добре.
– Скажімо, до четвертої? Чи це надто довго?
– Нормально, – сказав тато. Здається, вся наша розмова його трохи приголомшила. – Ми сідаємо до столу не раніше ніж о шостій. Я люблю дивитися місцеві новини.
– Хіба вони не псують травлення?
Тато засміявся, хоча мені здається, що містер Герріґен не жартував.
– Іноді так. Я не прихильник містера Буша.
– Він трохи дурко, – погодився містер Герріґен, – але хоч оточив себе людьми, котрі розуміються на справах. О третій у середу, Крейґу, приходь вчасно. Я ніколи не терпів запізнень.
– І жодного непристойного чтива, – сказав тато. – Для цього ще буде час, коли він підросте.
Герріґен пообіцяв і це, але думаю, що люди, котрі знаються на тому, як ведуться справи, також розуміють, що обіцянки легко знехтувати, адже вони роздаються безкоштовно. Безперечно, в «Серці пітьми», першій книзі, яку я йому прочитав, не було нічого непристойного. Коли ми закінчили, містер Герріґен спитав, чи зрозумів я її. Не думаю, що він намагався мене наставляти, – йому просто було цікаво.
– Не дуже багато, – сказав я, – але той Курц добряче скажений. Це я зрозумів.
Нічого непристойного не було і в наступній книзі – «Сайлас Марнер», на мою скромну думку, був просто марафоном нудьги. А от третя, «Коханець леді Чаттерлей», уже відкрила мені очі. Коли я познайомився з Констанс Чаттерлей і її охочим єгерем, ішов 2006 рік. Мені було десять. Стільки років минуло, а я й досі пам’ятаю слова «Старого міцного хреста» і так само живо пригадую, як Меллорс погладжував леді рукою й бурмотів: «Ото добре». Хлопцям корисно дізнатися про те, як він до неї ставився, і пам’ятати це.
– Ти розумієш те, що прочитав? – спитав містер Герріґен після одного особливо пристрасного уривка. Знову – просто цікавість.
– Ні, – сказав я, але то була не чиста правда. Я розумів набагато більше з того, що коїлося між Оллі Меллорсом і Конні Чаттерлей у лісі, ніж із того, що було між Марлоу і Курцом у Бельгійському Конґо. Осягнути секс важко (це я зрозумів ще до того, як потрапив до коледжу),
