наче чудернацьке тавро. На той час як Джонні пішов додому обідати, він у радості від чудесного відкриття способу кататися задки вже геть забув і про падіння, і про непритомність.
– Хай Бог милує! – мовила Вера Сміт, побачивши його. – Як це ти собі таке набив?
– Упав, – сказав він і заходився сьорбати томатний суп «Кемпбелл».
– З тобою все гаразд, Джоне? – спитала вона, легенько торкаючись ґулі.
– Аякже, мамо.
Так і було – окрім випадкових кошмарів, що надходили впродовж наступних місяців… кошмарів і випадкової сильної схильності до дрімоти в такі години, в які йому раніше ніколи не дрімалося. Але дрімота відпустила приблизно в той самий час, що й кошмари.
У нього все було гаразд.
Якось у середині лютого Чак Спієр прокинувся вранці й побачив, що в його «де сото» 1948 року сів акумулятор. Він спробував прикурити від свого фермерського трактора. Коли він приєднав другий затискач до акумулятора «де сото», той вибухнув йому в обличчя, заливши хмарою уламків і ядучої акумуляторної кислоти. Він втратив око. Вера сказала, що тільки милістю Божою він не втратив обидва. Для Джонні це була жахлива трагедія, і він пішов разом з батьком навідати Чака в Льюїстонській лікарні через тиждень після пригоди. Картина, в якій здоровань Чак лежав на лікарняному ліжку, виглядаючи дивно пожухлим і малим, сильно вразила Джонні, і тієї ночі йому наснилося, що то він лежав у лікарняному ліжку.
Коли-не-коли в наступні роки у Джонні траплялися передчуття – він угадував, яка пісня гратиме на радіо наступною, ще до того, як діджей її ставив, і таке інше, – але він ніколи не пов’язував цього зі своєю пригодою на льоду. На той час він уже забув про неї.
Такі здогадки не бували ані разючими, ані частими. Аж до вечора на окружному ярмарку і маски не траплялося нічого надто разючого. Аж до другої пригоди.
Пізніше він часто про це думав.
Перед другою пригодою був ще випадок із «Колесом фортуни».
Наче попередження з дитинства.
Улітку 1955 року комівояжер без спочинку петляв під пекучим сонцем Айовою та Небраскою. Він сидів за кермом седана «мерк’юрі» 1953 року, котрий намотав понад сімдесят тисяч миль. «Мерк» уже почав характерно свистіти клапанами. Комівояжер був дужим чоловіком, у якому досі виднівся простодушний хлопчина з Середнього Заходу. У те літо 1955-го, через чотири місяці по тому, як його фірма, що фарбувала будинки, розорилася, Ґреґу Стіллсону виповнилося всього двадцять два роки.
Багажник і заднє сидіння «мерк’юрі» були заповнені коробками, а коробки – книжками. Здебільшого то були Біблії, всіх видів і розмірів. Були стандартні видання Біблій «Американського правдивого шляху», ілюстровані шістнадцятьма кольоровими вставками, скріплені авіаційним клеєм, за 1 долар 69 центів, що гарантовано трималися купи щонайменше десять місяців; були бідніші кишенькові видання Нового Заповіту «Американського правдивого шляху» за 69 центів, без кольорових вставок, але слова Господа нашого Ісуса були виділені червоним шрифтом; а для тих, хто готовий витратитися,
