її батько дивиться на неї із фотокарток 4×6, 5×7 і 8×10, у фокусі, несфокусованих, перенасичених і в недостатньому освітленні. Але він усе-таки завжди лишався непізнаваним. Вона бачила його обличчя, та не бачила далі нього.
– Він мав кількох нерідних дітей, – сказав їй Майло. – Еллен, коли він із нею познайомився, мала сина, а Медді – доньку. Не знаю, чи всиновлював він когось із них офіційно. Ніколи не здогадувався, подобалися вони йому чи він їм, або, може, все було навпаки. А може, правда була десь посередині. – Майло знизав плечима й опустив погляд на колаж. – Він багато знав про віскі, за багато років поїздив кількома мотоциклами, які любив, якийсь час мав собаку, та той захворів на рак, тож собак він більше не заводив.
– І він пропрацював тут двадцять п’ять років?
– Десь так.
– Він прагнув чогось, окрім роботи барменом?
Майло на мить відвернув погляд, намагаючись пригадати.
– Коли йому дуже подобалися мотоцикли, він якийсь час говорив із іншим хлопцем про те, щоб відкрити разом майстерню, де вони їх ремонтуватимуть, а може, і кастомізуватимуть. Коли помер собака, він багато прочитав про ветеринарні школи. Але з того так нічого й не вийшло. – Він знизав плечима. – Якщо він і мав якісь інші мрії, то ховав їх десь далеко.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
