style="font-size:15px;"> Третій поверх новобудови, вікна виходили на такі самі будинки – це був житловий комплекс.
У розпорядженні гостей були дві кімнати, обставлені з необхідним мінімалізмом. У меншій – широке ліжко й порожня вбудована шафа з розсувними дзеркальними дверцятами. У більшій – м’який куточок, два крісла, така сама шафа й телевізійна панель на стіні. Тут не жили, повіяло казенною готельною пусткою, Лора глибше засунула руки в кишені.
– Тут троє не ляжуть.
– Тут взвод ляже, – Гайдук обвів рукою приміщення.
– На підлозі, рядком, – погодилася Кочубей. – Мене зараз цікавить, як ви тут розміститесь із Соколом. Чи для тебе ще одні апартаменти є, окремі?
Замість відповіді Богдан рішуче взявся за одне крісло, перетягнув його з гуркотом до протилежної стіни. Навпроти примостив друге, і аж тепер Лора помітила: вони обидва розкладаються. Сокіл за три хвилини намостив вузеньке, але все ж окреме ложе.
– Бач? – кивнув шеф. – Не все так погано. Помістимося. Умови не найгірші.
– Ага. Якщо забути, Даниле Семеновичу, що у нас у всіх нема, скажемо так, змінного одягу. Окремо завважу на ваші улюблені сорочки.
– Житомир – цивілізоване місце. Тут магазини в цей час іще працюють. Асортимент, повір мені, не гірший за звичний тобі київський. Поїдемо і все купимо. До речі, я б про нормальну вечерю подумав.
– Що для тебе нормально? – Лора вперше за час роботи під керівництвом Гайдука опинилася з ним у відрядженні.
– Замовимо китайську їжу. Або піцу. – На цьому слові Сокіл пожвавився. – Або те й те. Уперед, колеги, бо вже глибоко по сьомій, виспатися не завадить. Лягти треба раніше.
– Богдан хропе, – бовкнула Лора. – Я завжди з іншої кімнати це чую. А тобі доведеться з цим спати.
– Хропеш? – Гайдук зиркнув на Сокола.
Той кивнув раз, для певності – ще раз. Визнав це з такою гідністю, мовби хропіння було чеснотою, якою він пишався. Гайдук картинно розвів руками.
– Згадаю молодість. Я, коли вчився, жив у гуртожитку з одним таким у кімнаті. Водою з чайника поливали серед ночі – не допомагало. І не виженеш, бо нормальний пацан був. Зараз начальник районного управління, – додав навіщось. – Усе, народе, по конях.
У супермаркеті трійця розбрелася. Лорі аж ніяк не подобалося купувати білизну та інші потрібні для ночівлі поза домом жіночі дрібнички в присутності хай колег по роботі, та все одно – сторонніх чоловіків. Коли зустрілися нарешті біля входу, Гайдук тримав пакет, у якому проглядалися дві запаковані сорочки, причандалля для гоління й чоловічі парфуми. Богдан Соколовський розжився іншими трофеями – пляшкою віскі, бо все одно витрати за відрядження брав із корпоративної картки, та упаковкою сосисок. Шеф не заперечував, і вони все одно знайшли заклад із китайською кухнею. З собою взяли по порції локшини з яловичиною та морепродуктами, спецбажання Сокола, і дві порції салату з водоростей – Сокіл такого не їв.
Вечір
