було сказати напевне, що красень Войтович, котрому на день тої зустрічі виповнилося тридцять чотири роки, відразу ж і до напівпритомності вразив пані Бурко, але… Коли їх познайомив голова – й як виявилося згодом, саме за наполяганням пана Владислава, Тетяна тільки ввічливо посміхнулася у відповідь на привітання привабливого пана, та все ж серця її, що так довго перебувало скутим крижаними брилами байдужості до всього чоловічого роду-племені, торкнулося щось незнайоме… й тонка біла ручка, що була простягнута Войтовичу для поцілунку, лише слабко, ледь помітно здригнулася, коли вуста його торкнулися ніжних пальчиків цілунком… Того не помітив ніхто, геть ніхто, окрім самого Войтовича, котрий уважно й навіть пронизливо на неї поглянув, але нічого не сказав.
Він запросив її на танок, але вона відмовилася.
Його чутливих вуст торкнулася повільна усмішка.
– Я не прийму від вас відмови.
Тетяна дещо спохмурніла.
– Вибачте, але…
Не договорила… тільки скрикнула вдивовано та вражено, коли його сильні й гарячі руки охопили її владно та наполегливо й потягновили в коло танцюючих… Несподівано закружлялася голова, і вона ледь вбачала перед собою його вродливе й упевнене лице, і весь світ наче крутився довкола неї від відчуття раптової слабкості. Ніколи руки чоловіка, що торкалися її тіла, не викликали такого хвилювання. Руки Данила, котрий похапцем і грубо зминав її ніжне струнке тіло, викликали лиш огиду й потайну ненависть, а руки інших чоловіків, котрі хоча й зрідка, та все ж доторкалися до неї, нічого, окрім байдужості, не добували своїми дотиками.
Але теплі руки Войтовича…
Тетяна сама не розуміла того, чому вони її так хвилюють.
Вона відчула, що боїться цього великого чоловіка…
…Й самої себе боїться.
Бурко, помітивши той танець їхній і недоречну увагу заможного заводчика до дружини, влаштував чергову сварку. Він навіть почав ображати дружину, виказував у вічі, ким вважає її, але Тетяна поводилася на продиво спокійно й навіть холоднокровно та повторювала чоловікові, що ніколи більш і словом не перекинеться з тим багатієм, що так несподівано постався перед нею на прийманні голови. Й вона правду проказувала, бо дійсно вирішила для себе уникати пана Войтовича надалі, тому що… тому що боялася. Несподівано й гостро перестрашилася того хвилювання, яке викликав у ній незнайомий сіроокий пан, забоялася того почуття незрозумілого й незнайомого, що не ввійшло, а лиш постукалося до серця в ті хвилини, коли танцювала вона з паном Войтовичем і його теплі руки доторкалися до неї… Вона боялася… й сама не розуміла, чому відчуває цей страх.
Данило, схоже, щось помітивши в її очах, повірив і заспокоївся.
Чого неможливо було сказати про Владислава Войтовича.
Той пан раптом наче збожеволів.
І все місто зашепотілося про його впадання за заміжньою панею Тетяною Іванівною Бурко. Він уперто шукав зустрічей із нею; він нахабнів і надсилав
