який визирав зі свого теплого дому в ніч, яка не була вже ані тиха, ані свята.
– Агов, докторко Айлс? – гукнув до неї патрульний, знайомий з лиця старший коп. Було ясно, що він її точно знає. Усі вони її знали. – Як це вам сьогодні так пощастило, га?
– Можу запитати у вас те саме, офіцере.
– Гадаю, ми обоє витягли короткі соломинки, – засміявся він. – Веселого, так його, Різдва.
– Детектив Ріццолі вже там?
– Так, вони з Фростом відео знімають. – Коп указав на подібний до коробки будинок, запханий у ряд підтоптаних старіших будівель, у якому горіли всі вогні. – Вони, певно, вже на вас чекають.
Морину увагу привернув різкий звук: когось жорстоко нудило. Вона побачила білявку, яка, зігнувшись навпіл, притримувала довге пальто, щоб не замастити поділ, і блювала в кучугуру.
Патрульний пирхнув. Пробуркотів до Мори:
– Оце нівроку детектив відділу вбивств з неї буде. Приходить, така, наче зі знімального майданчика «Кеґні та Лейсі»[3]. Командує тут. Авжеж, міцний горішок. А тоді заходить до будинку, один погляд, і вже блює в сніг.
Він зареготав.
– Я її раніше не бачила. Вона з відділу розслідування вбивств?
– Чув, саме перевелася з відділу боротьби з наркотиками й проституцією. Це комісару прийшла в голову блискуча ідея залучити до відділу побільше жінок. – Патрульний похитав головою. – Вона надовго не затримається, от згадаєте мої слова.
Жінка витерла рота, зробила кілька нетвердих кроків до ґанку й опустилася на сходи.
– Агов, детективе! – гукнув патрульний. – Ви б, може, відійшли з місця злочину? Якщо знову знудить, хай хоч не там, де збирають докази!
Молодший коп, який стояв неподалік, пирcнув.
Білява детектив різко звелася на ноги, і яскраве мигтіння патрульних вогнів освітило мертвотно-бліде обличчя.
– Я хвилинку в машині посиджу, – пробелькотіла вона.
– Авжеж. Так і зробіть, мем.
Мора дивилася, як детектив повертається до прихистку свого авто. Які жахіття в тому будинку чигають на неї саму?
– Док, – покликав її детектив Баррі Фрост. Він саме вийшов з будинку й стояв на ґанку, зіщулившись у своїй вітрівці. Біляве волосся було розпатлане, наче він щойно виліз із ліжка. Хоча обличчя в нього завжди було бліде, жовтуватий полиск освітлення ґанку надав йому ще хворобливішого вигляду.
– Я так розумію, там усе погано, – мовила судмедекспертка.
– Не те, що хотілося б бачити на Різдво. От подумав, що варто вийти, ковтнути повітря.
Вона зупинилася біля сходів, зауважила мішанину слідів на присипаному снігом ґанку.
– Сюди можна?
– Так. Це сліди поліції Бостона.
– А що з іншими слідами, доказами?
– Ми тут нічого не знайшли.
– Злочинець що, залетів у вікно?
– Здається,
«Кеґні та Лейсі» (1981–1988) – американський телесеріал про двох жінок-детективів.
