Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
відповів, Та нумо ж, ходімо, але потихеньку, бо я не хочу, щоб він упав. Була повня, місяць сяяв. Десь там, попереду, чекав кордон, ота лінія, яку можна побачити лише на мапах. А як ми знатимемо, що вже перейшли, запитала жінка, Батько знатиме. Вона зрозуміла й більше ні про що не питала. Вони прямували далі, ще сто метрів, ще десять кроків, аж раптом чоловік сказав, Перейшли, Помер, Еге ж. Голос позаду повторив, Помер. Мати хлопчика востаннє тримала в обіймах мертву дитину, тулячи її до себе лівою рукою, тоді як правою вона тримала на плечі рискаль і лопату, що їх забули взяти з собою шваґер і сестра. А пройдімо-но ще трошки вперед, он до того ясена, сказав шваґер. Удалині, на схилі, світилися вогники якогось поселення. Звук кроків мулиці підказував, що земля тут була м’яка, копати буде неважко. Це місце мені до вподоби, сказав по надумі чоловік, дерево буде за прикмету, коли носитимемо йому квіти. Мати хлопчика скинула на землю рискаль та лопату й ніжно поклала дитину додолу. Потім сестри вдвох обережненько, щоб, боронь боже, не впустити, зняли батькове тіло й, не чекаючи допомоги чоловіка, що саме злізав з мулиці, поклали його побіля онукового. Мати хлопчика ридала й раз у раз повторювала, мій синку, мій батечку, а сестра підійшла до неї й обійняла, так само плачучи й кажучи, Так воно краще, так воно краще, їхнє життя, горопашних, хіба ж то було життя. Обидві впали навколішки, оплакуючи мертвих, що перехитрили смерть. Чоловік уже взявся за рискаль, копав, викидав лопатою вириту землю, знову копав. Глибше земля була твердіша, щільніша, з домішкою каміння, й тільки по пів годині безперервної праці яма набула достатньої глибини. Ні домовини, ні покрівця не було, тіла лежатимуть на щирій землі, в самій лише одежі, що була на них. Спільними зусиллями чоловік і дві жінки, він у ямі, вони обабіч, потихеньку спустили діда, жінки тримали його, з’єднавши руки хрестом, а чоловік підпирав знизу. Жінки безеперестану плакали, чоловік мав сухі очі, але ввесь тремтів, неначе в пропасниці. Попереду ще було найгірше. У супроводі сліз і квилі малого спущено й примощено біля діда, але так було негарно, дрібне тільце, покладене окремо, ніби воно не було частиною родини. Тоді чоловік нахилився, підніс дитину з землі й поклав ницьма дідові на груди, потім схрестив дідові руки навколо малесенького тільця, от тепер гаразд, вони влаштовані й наладнані на спочинок, можемо закидати їх землею, без поспіху, потрошку, нехай вони ще трохи на нас подивляться, нехай із нами попрощаються, слухайте, що вони кажуть, прощавайте, донечки, прощавай, зятечку, прощавайте, дядечку й тітонько, прощавай, матінко. Коли яма була засипана, чоловік потоптався по землі й вирівняв її, аби могила не впадала в очі, якщо хтось повз неї проходитиме. У головах він поклав камінь, а на місці ніг іще один, меншенький, потім засипав могилу заздалегідь наготованою травою, яку нарізав був рискалем, за кілька днів інші рослини, живі, з’являться на місці зів’ялих і засохлих, що ввійдуть у ланцюг живлення, повернувшись у землю, з якої виросли. Чоловік широкими кроками виміряв відстань
