коли воно так, тоді в гарбі лежав, накритий ковдрою, чи не твій тесть, надто що, Що саме надто що, Надто що верталися ви порожньою гарбою, а твоя своячка вже була без дитини на руках, Тобі, певно, не спиться вночі зовсім, Сон маю сторожкий, прокидаюся легко, Як ми їхали, ти прокинувся, як верталися, знову прокинувся, і бува ж, що одне з одним отак сходиться, Та бува, І ти бажаєш почути, що` відбулося, Як воно тобі не вадить, Ходи зі мною. Вони ввійшли до хати, сусіда привітався з трьома жінками. Я не хочу вам перебаранчати, сказав він ніяково й замовк в очікуванні. Ти перший про все дізнаєшся, промовив зять, і не муситимеш тримати язика на прив’язі, бо ми тебе про це не проситимемо, Розповідай тільки те, що справді хочеш розповісти, Мій тесть і мій небіж цієї ночі померли, ми їх переправили на другий бік кордону, де смерть не припиняла діяти, Ви їх убили, вигукнув сусіда, У певному сенсі так, бо вони не могли йти своїми ногами, в певному сенсі ні, бо нам це наказав зробити сам тесть, а хлопчик, бідака, не міг ні хотіти чогось, ні жити якимось життям, ми їх поховали під ясеном, можна сказати, одне в обіймах другого. Сусіда підніс руки до голови, І що тепер, Тепер ти це розповіси всьому селу, нас заарештують і доправлять у відділок, а потім, напевно, судитимуть і засудять за те, чого ми не зробили. Ще й як зробили, За метр до кордону вони ще були живі, метр по той бік мертві, от і скажи мені, коли ж і як ми їх убили, Якби ви їх не переправили, Тоді, твоя правда, вони б отут даремно чекали на смерть. Три жінки дивилися на сусіду з мовчазним спокоєм. Піду я, сказав він, підозру, що тут щось не так, я мав, але такого не сподівався, Маю до тебе прохання, озвався зять, Яке, Ходімо разом до відділку, тоді тобі не доведеться стукати в усі двері й розповідати людям про страшні злочини, що ми їх скоїли, подумай лишень, батьковбивство, дітовбивство, боже милий, які нелюди мешкають у цій хаті, Я б розповідав не так, Та знаю, знаю, ходімо вже до відділку, Коли, Та оце зараз, куй залізо, коли гаряче, Хай так, ходімо.
Їх не засудили й навіть не судили. Новина, немов огню вхопивши, поширилася всією країною, засоби масової інформації ганьбували мерзотників, сестер-убійниць і зятя, що послужив знаряддям убивства, пролито силу сліз над жертвами, старим господарем і невинним дитинчам, так, ніби всі хотіли мати їх своїм дідом і своїм онуком, у тисячний раз добромисні газети, цей барометр суспільної моралі, вказали на невпинний занепад традиційних родинних цінностей, що був, на їхню думку, джерелом, причиною й коренем усіх лих, аж ось по спливі якихось двох діб почали надходити повідомлення про аналогічні дії, зафіксовані в усіх прикордонних районах. Інші гарби й інші мулиці перевозили інші безпорадні тіла, фальшиві машини швидкої допомоги кружляли малоходженими стежками, довозячи їх до місця вивантаження, у дорозі вони здебільшого їхали примоцовані до сидінь пасками безпеки або, в нечастих каригідних випадках, заховані під ковдрою в баґажниках, автівки всіх марок, моделей і цінових категорій везли під цю нову ґільйотину, що її лезом стала, даруйте
