Бажання надягти форму мушкетера ще дужче його полонило відтоді, як він дізнався, як важко цього досягти.
– Але… – вів далі де Тревіль, спрямувавши на свого земляка такий пронизливий погляд, наче хотів дістатися до самих глибин його душі, – але заради вашого батька, мого давнього бойового соратника, про що я вже вам казав, я все-таки мушу щось зробити для вас, юначе. Наші беарнські хлопці звичайно небагаті, і я сумніваюся, що з того часу, як я поїхав з провінції, щось помітно змінилося. Тому мені здається, що тих грошей, які ви припасли, надовго не вистачить…
Д’Артаньян випростався з тим гордим виглядом, який красномовно свідчив, що він ні в кого не проситиме милостиню.
– Гаразд, гаразд, юначе, – провадив далі де Тревіль, – мені це добре знайомо. Я приїхав до Парижа з чотирма екю в кишені і ладен був битися з кожним, хто сказав би мені, що я неспроможний купити Лувр.
Д’Артаньян ще вище задер голову. Завдяки продажу коня він починав свою кар’єру, маючи на чотири екю більше, ніж мав пан де Тревіль на початку своєї.
– Отож, – вів далі капітан, – ви повинні зберегти свої гроші, хоч би й значною була ця сума. Але ви також повинні вдосконалюватися в усьому, що належить уміти дворянинові. Я сьогодні ж напишу листа начальникові Королівської академії, і вже завтра він прийме вас на навчання без усякої плати. Не відмовляйтеся від цієї маленької послуги. Наші дворяни, навіть найіменитіші та найбагатші, нерідко марно домагаються, щоб їх прийняли туди. Ви навчитеся їздити верхи, фехтувати й танцювати. Ви заприятелюєте з потрібними людьми і час од часу будете приходити до мене, доповідати, як у вас посуваються справи і чи можу я чимось вам допомогти.
Д’Артаньян ще погано розумівся на придворних манерах, але й він помітив, що прийняв його де Тревіль досить прохолодно.
– На жаль, добродію, – сказав він, – я розумію, як мені зараз бракує рекомендаційного листа, що його вручив мені батько перед моїм від’їздом.
– Справді, – відповів де Тревіль, – я здивований, що ви рушили в таку тривалу подорож, не прихопивши з собою цього дивовижного зілля, так необхідного нашому братові беарнцю.
– Лист був при мені, добродію, і, хвалити Бога, написано його було як слід! – вигукнув д’Артаньян. – Але його в мене підступно викрали!
І він розповів про все, що сталося в Мензі, якнайдокладніше описавши незнайомого дворянина, і все це з таким запалом і щирістю, які просто зачарували де Тревіля.
– Дивно… – задумливо сказав капітан мушкетерів. – Отже, ви вголос називали моє ім’я?
– Визнаю, це було необачно з мого боку. Але не дивуйтесь! Таке ім’я, як ваше, мало правити мені в дорозі щитом, і вам судити, чи часто я ним прикривався.
Лестощі високо цінували в ті дні, і де Тревіль був так само чутливий до їх запашного аромату, як і будь-який король або кардинал. Тому він не міг стримати задоволеної усмішки, але вона швидко злетіла з його обличчя, і він знову повернувся до
