style="font-size:15px;"> – Не забувайте, що ви захищали країну поетів і мислителів.
– Країна поетів і мислителів не потребує нашого захисту – хіба що тільки від того свинячого рила і йому подібних, котрі садять поетів і мислителів у тюрми, поки ті живі, а коли вони помирають – роблять із них для себе рекламу.
Герда витягує шию.
– Сьогодні всі такі дотепні, правда ж?
І ще раз штовхає мене під столом. Я сповзаю з ораторської трибуни і знову опиняюсь на гойдалці, що летить над землею. Ресторан стає частиною космосу, і навіть у Едуарда, котрий, хлище шампанське, як воду, щоб збільшити рахунок, з’являється довкола голови ореол святого.
– Підеш зі мною після обіду? – пошепки питає мене Герда.
Я киваю.
– Іде! – захоплено шепоче Віллі. – Я знав, що він підійде!
Рило не витримує – підводиться і, лупаючи очима, підходить до нашого столика.
– Гомайєр, правда ж? – питає рило.
Віллі вже сидить.
– Прошу? – озивається він, не підводячись.
– Адже ви колишній учень Гомайєр! – каже Шімель уже роздратовано.
Віллі обережно ставить пляшку на стіл.
– Вибачте, баронесо, – звертається він до Рене. – Мені здається, що цей пан чогось від мене хоче.
Він обертається до Шімеля.
– Чим можу бути корисний? Чого ви хочете, добродію?
На мить Шімель розгублюється. Він, певно, й сам не знає, що хотів сказати. Ревного наставника пригнала сюди нестримна хвиля щирого обурення.
– Бокал шампанського? – люб’язно питає Віллі. – Хочете спробувати, як живуть інші?
– Що вам спало на думку? Я не розпусник!
– Шкода, – каже Віллі. – Однак чого ж вам усе-таки треба? Хіба ви не бачите, що заважаєте нам?
Шімель люто витріщується на нього.
– Чи це абсолютно необхідно, – каркає він, – щоб колишні учні моєї гімназії серед білого дня влаштовували оргії?
– Оргії? – Віллі здивовано зиркає на Шімеля. – Вибачте ще раз, баронесо, – звертається він до Рене. – Цей невихований чоловік, – між іншим, це пан Шімель, я тепер упізнав його, – граціозно відрекомендовує він Шімеля Рене, – баронеса Рене де ля Тур, – Рене поблажливо схиляє свою кучеряву голову, – так от, цей неотесаний чоловік вважає, що випити бокал шампанського в день вашого народження – це значить влаштовувати оргію.
Шімель бентежиться, наскільки він взагалі може бентежитись.
– День народження? – скрипить він. – Ну добре… але все одно, це маленьке місто… як колишній учень, ви могли б…
Скидається на те, що він, всупереч своєму бажанню, має намір простити нас. Слова «баронеса де ля Тур» справили на старого обожнювача вищої касти відповідне враження. Віллі швидко вживає рішучих заходів.
– Як колишні ваші учні, ми повинні ще вранці разом з кавою випивати чарку горілки або й дві, – заявляє він, – щоб, нарешті, взнати,
