Сагайдачний. І хоча на той час гетьманом Запорозького війська був не він, а Ясько Неродич-Бородавка, після переговорів з польською стороною (а переговори очолював саме Сагайдачний) козацька армія чисельністю в сорок дві тисячі чоловік виступила на з’єднання з поляками до Дністра. Там, під стінами древньої фортеці Хотин, і відбулася півторамісячна битва, в якій козаки з честю перемогли армаду Османа ІІ, яка перевершувала їх чисельністю. Сагайдачному, який з безглуздої випадковості на самому початку бою був поранений отруєною стрілою (за іншими даними, рушничною або пістолетною кулею), залишалося жити всього кілька місяців. Його організм не зміг упоратися з наслідками поранення, і 20 березня 1622 року гетьмана не стало.
Звичайно, були в житті гетьмана Сагайдачного і невдачі, були вчинки, які важко пояснити. Була боротьба за владу і фізичне усунення політичних конкурентів. Як і будь-яка інша людина, яка живе на нашій планеті, він мав свої світлі і темні сторони. Якщо говорити про це, то, безумовно, важко пояснити нескінченні загравання Сагайдачного з польською владою. Коли він, свідомо знаючи, що король не виконає даних обіцянок козакам щодо відновлення в Україні православної ієрархії та повернення козацтву дарованих ще Стефаном Баторієм привілеїв, йшов на союз, заручившись лише усними запевненнями поляків. Важко зрозуміти і сили, які рухали Сагайдачним, коли він плів інтриги, які, зрештою, призвели до страти гетьмана Неродича-Бородавки і заміни командування війська напередодні вирішальної битви з турками в Хотині.
Але чи вправі ми його за це засуджувати? Чи маємо право сказати, що ті або інші вчинки гетьмана суперечили загальноприйнятим догмам моралі або громадської етики? Напевно, все ж ні. Але ми можемо спробувати зрозуміти. І зробимо це на прикладі такого епізоду в житті гетьмана Сагайдачного і українського народу, який навіть нині, як вже було сказано, трактується неоднозначно. Перейдемо до більш детального розгляду військової кампанії 1618 року, а також причин, які призвели королевича Владислава Вазу під стіни Москви в змаганнях за корону Московського царства, а українське козацтво і його гетьмана до рейду московськими землями. Але, звичайно, почнемо з передісторії.
Іван IV Грозний: деспотичне правління і смерть. Причини, що призвели до Московської смути
Як часто трапляється, що геній і божевільний є дві величини, що прагнуть один до одного, так само часто відбувається, що можновладець поєднує в собі такі, здавалося б, непоєднувані властивості, як здатність бути найбільшим благом для свого народу і не менш грандіозним злом для нього. Саме таким чином можна коротко схарактеризувати Івана IV Рюриковича, якого ми всі знаємо під прізвиськом Іван Грозний.
Іван Грозний був сином великого князя Московського Василя III і Олени Глинської. По батьківській лінії він походив з династії Івана Калити, по материнській – від татарського темника Мамая, який вважався родоначальником династії литовських князів
