розраховували на сприяння досить великих сил усередині самого Московського царства. Адже, як було сказано, ні для кого не було секретом, що більшість колишніх бояр і служивих дворян Івана Грозного з відвертою заздрістю дивилися на вольності польської шляхти і мріяли про подібний устрій в Московії.
Усе ж, незважаючи на видиму простоту, на шляху реалізації плану посадити на престол Лжедмитрія, у Вишневецьких і Мнішека виникли деякі труднощі. Так, наприклад, канцлер і коронний гетьман Речі Посполитої Ян Замойський не висловився на підтримку війни і мотивував це тим, що для такого кроку потрібно заручитися сприянням сейму. Будучи людиною розумною і прагматичною, Замойський не міг не розуміти, що Річ Посполита, ослаблена протистоянням з Османською імперією, не цілком готова до війни з Москвою. Однак тут у перебіг подій втрутився польський король Сигізмунд III Ваза. Він бажав, щоб задум по зведенню Отреп’єва на престол у Москві був здійснений. У короля були свої інтереси у протистоянні з Москвою. І ці інтереси по більшій частині зумовлювалися католицькою експансією на схід, яку проводив Рим за допомогою ордену єзуїтів, таємним членом якого був король Сигізмунд.
Після монаршого втручання рішення було знайдено досить швидко: походу царевича Дмитрія на Москву було дано статус приватного підприємництва. Король прийняв Отреп’єва навесні 1604 року, визнав його спадкоємцем царського трону і пообіцяв йому сорок тисяч злотих на рік з правом набору для своїх цілей шляхетського війська. У тому ж 1604 року, 17 квітня, Григорій Отреп’єв прийняв католицтво, після чого почався похід Лжедмитрія І на Москву. Його похід поклав початок чотирнадцятирічній громадянській війні в Московському царстві. Тій, яка отримала назву Смута і була закінчена лише в 1618 році після походу польського королевича й українського гетьмана Сагайдачного.
Смута. Участь у ній українського козацтва. Передумови до походу Сагайдачного у 1618 році
У 1604 році військо Григорія Отреп’єва перетнуло кордон Московського царства, поклавши початок тривалій і кривавій громадянській війні. Практично з перших днів уторгнення загарбники почали здобувати безліч перемог. Велика кількість міст, таких як Моравськ, Чернігів, Путивль і деякі інші, здалися Лжедмитрію без більш або менш значного опору. Вислане назустріч інтервентам Борисом Годуновим військо під керівництвом московського воєводи Ф. І. Мстиславського було розбито біля Новгород-Сіверського, що дозволило організаторам походу розраховувати на досить швидкий успіх. Довершила катастрофу смерть Годунова. Цар помер 13 квітня 1605 року, після чого армія практично відразу зрадила його наступнику, 16-річному Федору Борисовичу, який був скинутий 1 червня цього ж року і 10 червня убитий разом з матір’ю. 20 червня 1605 року під загальну народну радість Лжедмитрій I тріумфально вступив у Москву. Московські бояри на чолі з Богданом Бєльським публічно визнали його законним спадкоємцем трону. 24 червня рязанський
