ринкових торговців, почувався зараз відповідальним за них, міцно спаяний із цими людьми спільною долею народу.
Тим часом добродій, котрий лежав на найдальшому тапчані, крекчучи, підвівся. Він підібрав свій бурнус, що служив також купальним халатом, і, похитуючись, зробив кілька непевних кроків приміщенням.
Тепер Ґабріель його розгледів: дуже високий і гладкий. Ґрунтовна мова чоловіка і те, як беззаперечно присутні його слухали, наводили на думку, що це – особа, наділена владою.
– Про уряд судять несправедливо. У політиці на одній нетерплячці далеко не заїдеш. Обставини складаються зовсім інакше, ніж уявляють собі неосвічені простолюдини. Угоди, капітуляції, дотримання прийнятих зобов’язань, закордон! Можу, однак, довірливо повідомити шановним панам, що з військового міністерства, від його ясновельможності, самого Енвера-паші надійшов наказ військовій владі роззброїти melum ermeni millet (зрадницьку вірменську націю), а це означає – видалити з армії військовослужбовців-вірменів і використовувати їх винятково на чорних роботах, на будівництві доріг. Це і є справжня правда! Але про це розповсюджуватися наразі заборонено.
«Цього не можна допускати, я не можу цього терпіти», – думав Ґабріель. А внутрішній голос застерігав: «Але ж тебе також переслідують».
Однак темна сила, що підняла його з тапчана, вирішила результат внутрішньої боротьби. Багратян відштовхнув масажиста і зістрибнув на кам’яні плити підлоги. Потім огорнув навколо стегон простирадло. Палаюче від гніву обличчя, скуйовджене після лазні волосся, могутні плечі та груди – хто б упізнав у ньому зараз пана в англійському спортивного крою костюмі? Він стрімко ступив і опинився віч-на-віч із наділеним владою. За жовтувато-чорними мішками під очима і кольором шкіри, що буває при хворобі печінки, він упізнав того самого каймакама. А впізнавши, знову відчув приплив люті:
– Його ясновельможність Енвера-пашу разом із його штабом врятувала на Кавказі вірменська військова частина. Його фактично майже захопили в полон росіяни. Вам це так само добре відомо, як і мені, ефенді. Далі. Ви знаєте також, що після цього його ясновельможність Енвер-паша в посланнях до католікоса[19] Сиса і до єпископа Конії[20] з удячністю і похвалою відгукувався про хоробрість sаdika еrmeni millet (вірної вірменської нації). Це послання було, за наказом уряду, опубліковано до загального відома. Ось це і є справжня правда! Хто отруює цю правду, поширює брехливі чутки, той послаблює обороноздатність країни, підриває її єдність і той – ворог Османської імперії та державний зрадник! Це кажу вам я, Ґабріель Багратян, офіцер турецької армії.
Він замовк, чекаючи на відповідь. Але беї, приголомшені цим спалахом люті, не вимовили ні звуку, і навіть каймакам промовчав, він тільки щільніше загорнувся в бурнус, прикриваючи свою наготу. Тож Ґабріель ішов із купальні переможцем, хоч і тремтячи від збентеження. А коли одягався, то зрозумів, що, піддавшись пориву гніву, зробив найбільшу, можливо, дурість у своєму житті. Шлях до Антіохії тепер для нього закритий. А це був єдиний шлях до повернення в світ. Перш ніж критикувати каймакама, треба було подумати про Жульєтту
