їхати з сім’єю у столицю, навіть якби випала нагода.
– Але чому? У Стамбулі у мене живе багато друзів у всіх колах суспільства, в тому числі й урядових. У столиці – центр нашого торгового дому. Моє ім’я там добре відоме.
Рука на коліні Ґабріеля стала важкою.
– Саме тому, що ім’я твоє добре відоме, я і хотів би стримати тебе навіть від самої короткої поїздки туди.
– Через війну в Дарданеллах?
– Ні, не тому.
Обличчя старого стало непроникним. Він ніби прислухався до свого внутрішнього голосу, перш ніж знову озвався:
– Ніхто не може знати, наскільки далеко зайде уряд. Але достовірно одне: першими постраждають імениті та видатні люди вашого народу. І в цьому випадку доноси й арешти почнуться саме в столиці.
– Ти таке припускаєш, чи в тебе є якась інформація, щоб застерігати мене?
Ага опустив вервечку в широкий рукав своєї хламиди.
– Я знаю точно.
Самовладання покинуло Ґабріеля. Він схопився.
– Що ж нам робити?
Слідом за гостем чемно підвівся і господар.
– Якщо дозволиш дати тобі пораду, я б сказав: повертайся додому в Йогонолук, живи там у мирі і чекай. За таких обставин ти не знайшов би місця, приємнішого для себе та сім’ї.
– Жити там у мирі? – іронічно повторив Ґабріель. – Та це ж уже в’язниця!
Ріфат Берекет відвів погляд, його дратував цей занадто гучний голос у його тихому селамліку.
– Маєш зберігати холодне серце. Шкодую, що моя відверта мова тебе збентежила. Для тривоги немає навіть найменших підстав. Ймовірно, все поступово вщухне. Нічого поганого в нашому вілаєті трапитися не може, адже валі у нас, хвала Аллаху, – Джелал-бей. Він не потерпить жодних крайнощів. Але чому судилося бути, те початково закладено в собі, як у насінні – брунька, квітка і плід. У Бога вже сталося те, що здійсниться з нами в майбутньому.
Ґабріеля розсердила барвиста вульгарність цієї теології і, нехтуючи всіма правилами етикету, він перестав стримуватися:
– Найжахливіше, що це – поза досяжністю, з цим неможливо боротися!
Ага підійшов до зневіреного гостя і міцно стиснув його руки.
– Не забувай, друже, що нечестивці з того «Комітету» представляють лише незначну меншість. Наш народ – дуже добрий. І якщо все ж десь проливається кров, то в цьому ви винні не менше за них. До того ж в текке, в монастирях, живе чимало божих людей. Невпинно вправляючись у святому зикрі, вони змагають за чистоту майбутнього. Або вони переможуть, або все загине. Відкриюся тобі: я їду в Анатолію та Стамбул у справі вірменів. Тому прошу тебе, здайся на милість Божу.
Маленькі руки старого мали особливу силу, вони заспокоювали.
– Ти маєш рацію, я тебе послухаю. Найкраще для нас – принишкнути в Йогонолуку і не рушати з місця до кінця війни.
Але ага не випускав рук гостя.
– Пообіцяй мені нічого не розповідати
