змушений їх відхилити. Висловлені вами побажання якраз і показали мені, що ми досі один одного не розуміли. Якщо я дозволю іноземцю надавати вірменам допомогу, то створю прецедент, який можна витлумачити як визнання права на втручання іноземців, а отже, іноземних держав. Таким чином я звів би нанівець всю мою політику, яка має провчити вірменський народ, показати йому, до яких наслідків веде тяга до іноземного втручання. Вірмени також нічого б не допетрали: спочатку я їх караю за зрадницькі прагнення та надії, а потім раптом надсилаю до них одного з найвпливовіших їхніх друзів, аби знову розбудити ці прагнення та сподівання. Ні, пане Лепсіус, це неможливо, я не можу дозволити іноземцю надавати цим людям милість. Вірмени тільки в нас мають бачити своїх благодійників.
Священик валиться в крісло. Все втрачено! Повний крах! Балакати більше немає про що. Був би цей чоловік тільки злим, хоча б навіть самим дияволом. Але він не злий і не Сатана, в ньому є навіть щось по-дитячому симпатичне, в цьому нещадному організаторові масових убивств.
Лепсіус задумався і не відразу збагнув усю нахабність зробленої Енвером пропозиції, яку той виклав довірливим тоном:
– Я зроблю вам контрпропозицію, пане Лепсіус. Зберіть гроші у ваших благодійних організацій в Америці та Німеччині, багато грошей. Ці суми потім принесіть мені. Я їх використаю у повній відповідності до ваших планів і за вашою вказівкою. Але ставлю вас до відома, що не дозволю ніякого контролю з боку німця чи іншого іноземця.
Якби Лепсіус не був такий приголомшений, він би розреготався. Сміх розбирає при думці, як ужили б у Туреччині за вказівкою Енвера-паші зібрані священиком кошти.
Лепсіус мовчить. Він зазнав поразки. Правда, і до бесіди він був налаштований безнадійно, однак зараз здається, що весь світ завалився. Щоб не зовсім втратити обличчя, священик набирається духу, приводить себе до ладу, кілька разів витирає хустинкою лискуче чоло і встає.
– Не хочу думати, ваша ясновельможносте, що ця година, яку ви мені подарували, буде зовсім безплідною. У Північній Сирії, на узбережжі, живуть ще сотні тисяч християн, далеко від усіх районів військових дій. Переконаний, що ваша ясновельможність вважатиме за доцільне утриматися від безглуздих заходів.
Юний Марс знову шкіриться, оголюючи в усмішці зуби.
– Будьте певні, пане Лепсіус, що наш уряд уникає зайвої жорстокості.
Як завжди в подібних політичних розмовах, останні репліки з обох сторін – чиста формальність, порожня комедія, мета якої залишити зустріч незавершеною. Енвер-паша не зробив ніяких поступок. Що вважати «зайвою жорстокістю» – залишилося на його розсуд. Але і Лепсіус промовляв, усвідомлюючи, що це – порожні слова, потрібні лиш як кінцівка.
На відміну від Лепсіуса, генерал зараз – особливо витончений і підтягнутий. Він пропускає гостя вперед і навіть робить разом із ним кілька кроків. Потім трохи здивовано, але безпристрасно дивиться услід священику,
