і стильовий «контрапункт» усієї поетичної творчості Івана Драча, відкриває молодому читачеві незмінно глибокого й пекуче актуального автора, то книга «Наближення» вивершується як данина поваги й захвату талантами інших – і постатей класичних, і наших історичних сучасників, – як сукупний, спільний з ними «багаж» автора, як шлях його розвитку й творчої еволюції, співвіднесеної з ростом багатогранної перекладацької майстерності.
Де піч не з вогником,
Там хліба не буває.
Хто меле язиком,
Той мудрості не знає.
Земля ж бо не кричить,
Хоч і пшеницю родить.
І в горах тур мовчить
Відважної породи.
………….
Бочки, сповиті сном,
Мовчать – вино у кожній.
Розкажуть про вино
Лише бочки порожні.
Це – Кайсин Кулієв у тлумаченні Драча. Таких сліпучо-яскравих проникнень у художню тканину кабардино-балкарського поета в перекладача немало. Я думаю: чим особливо близький Кайсин Кулієв Драчеві? Отакими блискавичними прозріннями? Нерозривним зв’язком із рідною землею, коли життя й природа маленького гірського селища стають символом планети й людства? Нас пригнічують деякі новітні суспільні тенденції, коли здається, що цілі материки мистецтва пішли «під воду», віддані на заклання забуттю… Та ось же воно, нев’януче й незнищене мистецтво слова, його за руку виводить на сучасний кін Іван Драч! Як і вірші Ояра Вацієтіса, Паруйра Севака, Григоре Вієру, Отара Чиладзе… Ось же воно, карбоване в слові й неспопелиме натхнення Пабло Неруди, Федеріко Гарсіа Лорки, Нікіти Стенеску, натхнення, помножене й поєднане з натхненням українського поета… Ось же воно, дзвінке й чисте звучання голосів літературних велетів – Данте Аліг’єрі та Олександра Блока, воно таке повносиле в новому (і неповторному!) переживанні сучасного українського митця!
Колись, в одній із незчисленних літературних полемік, я назвав перекладача-поета співавтором оригінальних текстів, що їм він дає нове життя, «нову прописку» в іншомовній літературі. О, як напосіли на мене пильні ревнителі догматичних принципів! Рішуче заперечив названу тезу й Павло Загребельний. Однак давайте розглянемо ланцюжок психічно-емоційних і смислових трансформацій в оригінальному творенні й перекладному. Ліричне зерно, яке може бути спровоковане будь-якою найвипадковішою і найнезначнішою причиною, дає пагони, що в своєму розвиткові набирають і смислового розгалуження, і формального вивершення. Маючи перед собою певну логічно збалансовану мовну конструкцію, професійний перекладач (а він зовсім не зобов’язаний бути поетом!) вирішує конкретні проблеми, намагаючись створити максимально вдалий еквівалент художнього тексту. Більшого від нього не вимагається, іншого завдання він перед собою не ставить. Отже, він шукає ключа до загальної тональності твору, опікується питаннями ритміки, синонімики, фразеології, фонетичної організації
