через голову вперед, перекинутись вправо чи вліво – а там вже логіка двобою підкаже подальші дії. Але тут Сергій раптом завмер, ноги неначе прикипіли до землі. Посеред храму на колінах, притиснувши складені руки до грудей, перед запаленою свічкою молитовно стояла Оксана в довгій сукні темного кольору, мабуть, сірого – Сергій відразу в напівтемряві не міг розпізнати колір. Запалена свічка вихоплювала із внутрішньої сутіні храму Оксанину голівку в темній же хустині, дівчина стояла боком до Сергія, і було зрозуміло, що не могла його не бачити хоча б боковим зором, але якщо й бачила, то зовсім ніяк цього не виявила, тим паче що на неї хлинув потік вранішнього світла з розчинених Сергієм дверей – жодного поруху, жоден м’яз не здригнувся на її обличчі. Чи вона бачила Сергія, та не видавала цього, а чи й насправді була заглиблена в молитву настільки, що не помічала нічого навкруги? Сергієві раптом знову примарилася Богоматір-отроковиця Сурбарана.
Деякий час він стояв, не в змозі відірвати очей від цього неочікуваного видива, але врешті оговтавшись, тихенько причинив двері храму, взяв залишену ним неподалік валізу й пішов до затишно розташованої неподалік під кущем бузку лави, і зручно всівшись на цій лаві, прикипів замріяним поглядом до храму, який зараз видавався йому якоюсь казковою мушлею, що ховає в собі чарівну перлину – аж ось зараз мушля розкриється й подарує світові неймовірну красу цієї перлини. Сергій розташувався на лаві так, що храм опинився якраз між ним і сонцем, яке вже повністю вийшло з-за обрію, але було зовсім закрите від Сергія храмом, навколо якого, мов дивовижний німб, і сяяло світло від схованого за храмом сонця, так що складалося враження, наче це сам храм сяє на тлі ніжної прозоріні травневого неба. Сергієві ж видалося, що це сяйво ллється з середини храму, не від запаленої Оксаною свічі, а від того молитовного полум’я, що горіло, мов свіча, у зверненій до Бога душі Оксани.
Через деякий час двері храму прочинились, Оксана повільно вийшла, тихенько зачинила двері, стала обличчям до храму, тричі розмірено перехрестилась і схилила голову, потім повернулася й своєю повільною граційною ходою пішла, неначе попливла до Сергія. Так, вона дійсно була в темно-сірій сукні й такого ж кольору хустині. Сукня була набагато довшою, аніж вчорашня коричнева, але так, як і вчорашня надзвичайно личила дівчині й була якогось своєрідного незвичного покрою, принаймні в магазинах, тим паче в наших, таку сукню відшукати навряд чи вийде так просто, Сергій як художник вже дещо в цьому тямив. При її наближенні він мимовільно встав з лави, навіть не встав, а просто таки підскочив, і подумав, що вийшло це в нього якось не зовсім…
– Доброго ранку, – підійшовши ближче, промовила Оксана зі своєю чарівливою напівпосмішкою-напівзадумою, і зрозумівши його невільне замішання, присіла на лаву.
– Доброго ранку, – відчув себе вже вільніше і теж сів поряд і собі Сергій. – Я, чесно кажучи, ніяк не сподівався побачити
