Вигнання в Рай. Роман. Юрій Пересічанський
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Вигнання в Рай. Роман - Юрій Пересічанський страница 25
Бувало, що Сергій тимчасово й відступав назад від цієї фатальної межі перед навалою нехоті і жаху, тікав у заспокійливу буденність повсякденних справ, стараючись забути свої високі наміри, але ж все одно доводилося таки долати потім межу вже більш ослабленим. Зараз же Сергій не мав наміру відступати, він відчував у собі силу здолати цей жах, відчував рішучість кинутися в безодню натхнення. І, знаючи, що це його переродження із смертної людини в творця неможливе без Божої допомоги, Сергій, як завжди в таких випадках вирішив звернутися безпосередньо до Творця – ставши на коліна на тому самому місці, де щойно перед цим з Богом спілкувалась Оксана, він поринув у молитву.
Йому відкрилося. Він зрозумів. Він знав. Він відчув, побачив внутрішнім зором. Він побачив той шлях, вірніше ту стежку, вузесеньку стежку, якою людство йшло до Голгофи, до Воскресіння. А чому, власне йшло? Хіба людство й зараз не блукає поганськими завулками, мета яких – Голгофа? Хоча зараз воно блукає з Христом у серці і з почуттям вини, а були часи… Сергій побачив весь дохристиянський безмір часу, всі ці тисячі, десятки, сотні тисяч років, мільйони днів і ночей, коли кожен день – ніби відкрите боже око, що закривається на ніч, щоб наступного дня знову відкритися й побачити все ту ж стежку, якою людство прямує до Голгофи…
…День – ніч, ніч – день, день – ніч: у переливах сонцесяйності благословень і темряви прокльонів замкнулось видноколо, здавалося байдужих, змигів Ока-Неба, що, як і за часів прощання з Авелем, все незворушно споглядає, як по обличчях сполотнілих віків кривавою гримасою відчаю, страху й ненависті пробігає судома, просякнутої димом жертвоприношень, стежки, мета якої від віків – Голгофа. Залізний поступ плоті, зґвалтованої замахом на слово, залізний крок, гартований на сходах клятвопереступів – і плутається під ногами зужитий, непотрібний світ, який кожен із безсмертних приміряв на себе, неначе чисту передсмертну сорочку – стежка… Дехто із всемогутніх повелівав розпочинати безсмертя від брунькування березневої наснаги, метою якої, врешті, виявлявся – листопад; дехто із слуг Великої Матері проповідував початок шляху від зерня першого цілунку, метою якого, врешті виявлялось – тління; і кожен з провісників справедливості