Наодинці з життям. Поезія. Юрій Пересічанський

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський страница 1

Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський

Скачать книгу

му, народжуючи таким чином практично новий текст. Так безперервно народжується живий всесвіт поезії, який об'єднує епохи й народи.

      Хоча особисто для автора найчастіше поезія – це освідчення поета в коханні (майже завжди нерозділеному) до життя, аби якнайдалі самозречено втекти від ревнивиці-смерті, яка переслідує крок за кроком і завжди готова розімкнути обійми.

      Для самого ж вірша головне, щоб найскладніша, найглибша, найнезвичайніша метафоричність була водночас природною, прозорою і зрозумілою, такою, що легко читається, щоб зміст природно породжував форму, через яку цей зміст міг би бути легко впізнаним. Адже, поезія не в словах і не в рядках, а поміж слів і поміж рядків.

      Василеві Стусу

      1. Велике вигнання

      Гойдається доля, мов зламана віть,

      на розхристі всіх заполярних хурделиць,

      і ніч заґратована раптом розстелить

      козацького степу мосянжний сувій

      отут, серед цих простопадних осмут

      сибірських безмеж, погорбатілих з люті.

      Полярного сяйва кремлівські салюти —

      тут навіть катам неможливо заснуть!

      О, ця казематна полярная ніч:

      червоні боки тут у снів не від яблук,

      від кирзи – під здухи, об стіну – на карби,

      і знову – по ребрах! О, зламана віть

      епохи, що тичеться в невідь облуд…

      Не хміль солов’їних пісень тут вирує,

      тортурного зойку відлуння мордує —

      тут навіть катам неможливо заснуть.

      І спогад, не так, як велична сосна,

      що в душу впливає, мов щогла вітрильна, —

      як паля тортурна, що вмить прохромила,

      як гак, що під Байдині ребра загнав

      науку султанських і царських велінь:

      услід за Тарасом у зеки й солдати

      уся Україна – встигай лиш ховати

      за кирзу халявну відвертість молінь.

      2. України син

      Так тяжко під серцем Сибіру болить

      оця захалявна хохлацька Вкраїна,

      оця трьохсотлітня безвинна Руїна —

      на розхристі вічності докору мить.

      Гойдається, наче розпачлива тінь

      невтішної матері, доля Вкраїни:

      розіп’ято знов її вірного сина —

      поглинув їх стільки московський вже плин…

      Коли чорторий вже оцей промине:

      в Сибір – у теплушці, назад – в домовині, —

      одвічна дорога синів України…

      О, пам’ять пекельна, забудь ти мене!..

      Лягла ваготою на серце земля,

      скорботна, посмертна земля Батьківщини

      на серце, що в грудях народу не спинить

      його навіть наглая смерть Василя.

      Дощі дошкульні

      Пухлина всесвіту набрякла

      Смертельної образи сном.

      У савані густої мряки

      Жалобний трауру огром.

      Кругом ні просвіту, ні згуку.

      Над ладом лагідних угідь

      Навис зловмисним помсти круком

      Небесний розкрил потойбіч.

      Неначе вщухло – і не чутно

      В глибинах омертвілих злив

      Погроз – ні краплі, та підступно

      Завмер у штилі зливи млин:

      Із затишку ти тільки спробуй,

      Хоч носа висунь ти надвір —

      І небо вмить скляне проломить

      Свинцевим кулаком тьми вир.

      Ти лиш з порога до порога —

      Тут засідка ворожа – гульк! —

      Як з кулемета із-за рогу

      Прозора черга мокрих куль!

      І розверзаються утроби

      Небесних щедрих водних жнив —

      Комори урожай наповнить

      Зі срібного зерна краплин.

      Спогад

      Знов двадцять п’ятою годиною добу

      переобтяжує незгідливе безсоння —

      в безодню півночі безсило я пливу,

      відтятий маятником місяця уповні

      від берега принад письмового стола

      в посвяті чарувань відкритої сторінки,

      чия оголена, цнотлива білизна

      жаданням слова так довірливо сповита.

      0 витвір суперечки темряви й свічі,

      сліпучий спалах щиросердності паперу,

      о вибач –

Скачать книгу