до тимчасового примирення з польським режимом, очікуючи від уряду поступок – національно-територіальної автономії та ін.
Поступово ініціативу в політичному житті краю захопила Незалежна група УНТП. Більш довірливо поставились до програми Українська радикальна партія (УРП) і група «Заграва». У той час, коли керівники партій не змогли зійтись на спільній платформі, активність у цьому процесі виявили низові організації. 17 лютого 1924 р. у Станіславові відбувся Міжпартійний з’їзд, у якому взяли участь близько 100 делегатів – членів Незалежної групи УНТП, групи «Заграва», Незалежної робітничої групи й УРП, де пролунав заклик створити крайову канцелярію національної оборони. Крім того, засновано Станіславівську окружну політичну раду, до складу якої увійшли по два представники УРП, Незалежної групи УНТП, групи «Заграва» і Незалежної робітничої групи.[133] Подібні з’їзди відбулись – у Раві-Руській (25 березня 1923 р.), Перемишлі (28 березня), Львові (29 березня), де також було створено окружні політичні ради й окружні канцелярії національної оборони.[134]
На з’їзді трудовики заявили про доцільність національно-політичного представництва за кордоном. На їхню думку, склад цього представництва слід було обговорити з іншими українськими партіями, зокрема з УПР. Щодо Радянської України, то, на відміну від радикалів, з’їзд із задоволенням відзначив «великі поступи українського народу Наддніпрянщини в напрямі розбудови свойого національно-державного життя і висловив тверду віру в рішаючу волю золотоверхого Києва відносно долі пошматованих кордонами українських земель».[135] Обидва з’їзди продемонстрували спільність позицій радикалів і трудовиків у питаннях захисту прав українського народу перед екстермінаційним наступом польського уряду, доцільності співпраці українських партій та створення Верховної ради як координаційного центру. Однак розбіжності в інших питаннях не давали змоги сформувати єдиної платформи національно-визвольного руху.
Антиукраїнський наступ польських націонал-демократів
За таких зовнішньополітичних умов польський уряд Владислава Грабського (грудень 1923 – листопад 1925 рр.) розпочав безоглядне впровадження польських націонал-демократів концепції про однонаціональну державу, спрямованої на закріплення польського панування у краю, винищення українства загалом.
Антиукраїнський наступ польського уряду виявлявся в усіх ділянках суспільно-політичного, економічного та культурного життя. Обстоюючи «інтегральність держави», польський уряд ліквідував усі місцеві органи самоврядування і призначив урядових комісарів із широкими повноваженнями для здійснення колоніальної політики на цих землях. Зокрема, від 1924-го до середини 1926 р. у Львівському воєводстві було розпущено 35 % сільських громад, у Станіславівському – 87, у Тернопільському – 94 %. Упродовж цього періоду ліквідовано 53 % міських управ у Львівському, 76 – у Станіславівському
Там само. – Ф. 205. – Оп. 1. – Спр. 434. – Арк. 65–66.; Держархів Львівської обл. – Ф. 1. – Оп. 5. – Спр. 1221. – Арк. 14–14 зв.; Наш прапор. – 1924. – 24 лютого.
Новий час. – 1924. – 3 квіт.
ЦДІАУ у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 2606. – Арк. 1 зв.
