М. Коморовського, Г. Березовського. Директором Української драматичної школи, заснованої у 1922 р. при Музичному інституті ім. М. Лисенка, був Олександр Загаров.[107] Під керівництвом наддніпрянця Миколи Певного з 1928 р. почав працювати в Луцьку Волинський український театр.[108] Підтримку йому надавало Волинське українське театральне товариство на чолі з емігрантом Миколою Масловим.[109] Однак із часом польська влада всіляко намагалася ізолювати український культурний простір на західноукраїнських землях у межах «сокальського кордону».
За участю наддніпрянських емігрантів у Львові з 1922 по 1927 р. діяв «Гурток діячів українського мистецтва» (ГДУМ), що об’єднував художників, літераторів, архітекторів на чолі з Петром Холодним. Колишній міністр освіти УНР ще в Тарнові організував малярську майстерню, у Львові малював, реставрував ікони, розписував стіни, проектував вітражі. До ГДУМ належав еміґрант Юрій Магалевський, уродженець Поділля, художник при штабі Армії УНР, який написав серію портретів діячів УНР, у Львові розписував церкви й каплиці, писав ікони, редагував альманах «Дніпро». Павло Ковжун із Житомирщини займався книжковою графікою, малярством, театральною декорацією, був редактором і автором мистецтвознавчих праць, сатирично-гумористичного журналу «Ґедзь».[110]
У Рівному емігранти створили «Літературно-мистецьке товариство», де працювали Іван Карнаухов, Михайло Павловський, Петро Зінченко, Андрій Дубиновський, Сергій Полікша.[111] На західноукраїнських землях збереглися будівлі, спроектовані талановитим архітектором Сергієм Тимошенком. Серед них храми у Клепарові та Левандівці, монастир Студитів у Зарваниці, відновлення Братської церкви у Луцьку, кілька цивільних споруд та пам’ятників.[112]
Долучилися емігранти й до літературної творчості. До подвижників української національної ідеї, що уособлювали наддніпрянську політичну еміграцію, можна віднести Галину Журбу (Домбровська), автора сценічного етюду «Маланка» (1921 р.), повісті «Зорі світ заповідають» (1933 р.), роману «Революція іде» (1937 р.). Співпраця з «Літературно-науковим вісником», «Літописом Червоної калини», «Веселкою», листування з Дмитром Донцовим, написання літературних творів, публіцистичних статей характеризували творче життя Романа Бжеського, що оселився у Кременці.[113] Відомим автором невеликих оповідань, описів із народного життя, «Читанки» та низки перекладів був лікар і педагог Модест Левицький.[114]
Емігранти переймалися питаннями шкільництва й освіти, виступали проти утраквізму, працювали вчителями (Надія Шульгина-Іщук, Іван Власовський, Роман Бжеський, Євген Богуславський, Петро Зінченко та ін.). На Волині з їхньої ініціативи виникли товариства, які опікувалися проблемами українських приватних гімназій. Зокрема, «Українська школа» дбала про Рівненську українську приватну гімназію, видавала
Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома війнами. – Ч. перша. – Прага, 1942. – С. 311, 313.
Степанюк С. Діяльність Волинського українського театру (1928–1939) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 17: Українсько-польсько-білоруське сусідство: ХХ століття /НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича; голова редколегії Ярослав Ісаєвич; упор. М. Литвин, В. Футала. – Львів, 2008. – С. 320–326.
Держархів Волинської обл. – Ф. 200. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 53; Волинське Українське Театральне Товариство // Українська нива. – 1932. – Ч. 1–2. – 7 січ. – С. 1.
ГДА СБУ, м. Рівне. – Ф. П. – Спр. 5219. – Арк. 43.
Держархів Волинської обл. – Ф. 60. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 116.
Чернихівський Г. Маловідомий Роман Бжеський // Портрети пером. – Кременець; Тернопіль: Папірус, 2001. – С. 136–147. – С. 136.
Дорошенко Вол. Пам’яті Модеста Левицького // Діло. – 1932. – Ч. 139. – 26 черв. – С. 3–4.
