типу змінило політичну ситуацію не тільки у краю, а й у всій Польщі. Для польських правлячих кіл об’єднання національно-демократичних сил краю стало несподіванкою, адже вони все робили для того, щоб запобігти цьому.
Перша велика політична акція УНДО – вічева кампанія протесту проти колонізації та осадництва 11–18 жовтня 1925 р. зняла питання про лідера в українському політичному житті Західної України.[140] Віча у великих містах – повітових центрах Західної України – продемонстрували одностайну підтримку населенням краю політики націонал-демократів, спрямованою на ліквідацію польського панування на українських землях, а також закликали українське селянство заснувати окружні та місцеві комітети оборони землі. Польська влада, перелякана організаційним розмахом УНДО, вдалася до тиску й репресій на місцях.
Аби опанувати всіма ділянками суспільного життя краю, ЦК УНДО призначив відповідальних за напрями роботи: О. Марітчак опікувався закордонними справами; М. Волошин – внутрішніми; В. Целевич – організаційними; Ю. Павликовський – економічними; М. Гаврисевич – фінансовими; І. Ліщинський – освітніми; В. Мудрий – пресою і пропагандою; о. Садовський – справами церкви.[141] Це був своєрідний таємний український уряд.
Політичні акції УНДО засвідчили, що в регіоні з’явилася консолідаційна сила, здатна продовжувати визвольну боротьбу за державність та соборність України, захищати інтереси краю. Ця нова сила виражала загальнонаціональні інтереси, на відміну від інших партій Західної України. Ідея національної консолідації, пропагована УНДО, мала підтримку в повітах, містах і сілах, адже розпорошеність національних сил унеможливлювала рішучу протидію польському антиукраїнському наступові, координацію політичних акцій.
У постанові ЦК УНДО від 13 травня 1926 р. націонал-демократи рішуче виступили за утворення в Західній Україні спільного національного фронту всіх українських партій, щоб розробити й успішно реалізувати спільний план боротьби.[142] Однак соціалістів-радикалів не влаштовувала політика УНДО щодо польського уряду, яку Українська соціалістична радикальна партія (УСРП) разом із комуністичними партіями й організаціями назвали «угодовською». У ставленні до Радянської України соціалісти-радикали й надалі залишалися на позиціях повного несприйняття політики українізації та ін. Загострення боротьби за «Просвіту», «Луги» та за інші товариства зробило неможливим створення широкого міжпартійного об’єднання чи міжпартійної ради. Інші державницькі партії потрапляли під вплив КПЗУ і КП(б)У.
Наголосимо, що ставлення членів УНДО до українських партій краю було різним. Діяльність КПЗУ, москвофільських та угодових партій вони вважали «шкідливою» і «протинаціональною». Тому націонал-демократи закликали до рішучішого їхнього поборювання. Незадоволення виявлялося також в оцінці діяльності УСРП і Сельсоюзу: «стоячи на виключно клясовому становищі, в останньому часі звертають головну увагу на поборювання національного
Biblioteka Narodowa w Warszawie. – Odział Rękopisów. – Zespół UNDO. – Mf. 75611. – S. 13.
ЦДАГОУ. – Ф. 6. – Оп. 1. – Спр. 41. – Арк. 52.
ЦДАГОУ. – Ф. 6. – Оп. 1. – Спр. 168. – Арк. 82.
