Статтю «Порадник для меншин і дискредитація Ліги Націй» в «Ділі» 16 вересня 1934 р., де містилося підтвердження слів Д. Левицького, висловлених для Агенції Гаваса, було конфісковано. «Скарг з приводу виступу Бека український народ не висловлює. Катаклізму у цьому для себе не бачить. Ставимося до нього холодно, тверезо і критично, витягуємо для себе такі наслідки, які диктує український національний інтерес. УНДО, звичайно, не відмовилося з можливості дальшого звертання до Ліги Націй з метою захисту прав українського громадянства в Польщі».[219]
Позиція УНДО зазнала нищівної критики УСРП. «Громадський голос» писав: «Не можна погодитися з твердженням, що щось в Лізі Націй може бути для нас (українців. – І. С.) певною сатисфакцією, не треба плакати над гробом Ліги Націй». Наголошуючи, що УНДО готове й надалі звертатися до Ліги Націй у справі захисту прав українців, газета писала: «Як може до Ліги звертатися політик, чи політичний чинник, який цю інституцію публічно критикує?».[220] Виступ міністра Й. Бека також гостро розкритикував Д. Паліїв.
Убивство П’ерацького і Бабія сколихнуло українське суспільство. Інституції влади провели низку арештів членів ОУН, які опинилися в «Березі Картузькій». Ці події спровокували зростання компромісових тенденцій в українському середовищі. Для керівництва УНДО важливим сигналом став перебіг виборів до місцевих органів самоврядування восени 1934 р. Пропаганда ББСУ, підтримана державною адміністрацією, висунула гасло компромісу та порозуміння, а також активної праці на користь власного села і громади, незважаючи на партійно-політичні та національні погляди; це гасло знайшло належний відгук у сільських мешканців.[221]
Ідея спільної праці у громадах була одним з польсько-українських компромісів. Як підкреслювала «Свобода», задля цих компромісів українці погодились на серйозні поступки. Орган ЦК УНДО бачив у цьому брак політичної активності в сільських осередках, обмеження власних, місцевих інтересів. УНДО також говорило про виборче порозуміння, хоча початково йшлося про компроміс саме в містах.[222] Про українські голоси в містах думав не тільки ББСУ; наприклад, у Добромилі бургомістр Я. Павловський, агітуючи за списком блоків Стронництва Людового і Стронництва Народового, намагався дійти порозуміння з місцевими діячами УНДО. Проти таких комбінацій і виступив ББСУ. У результаті компромісу він прагнув домагатися підтримки українців та євреїв.
Методи ББСУ й державної адміністрації під час виборів самоврядування розкритикували Д. Левицький від УНДО й польські політичні партнери – Стронництво Людове, Польська соціалістична партія, Народна робітнича партія.[223] Дослідник цієї проблеми А. Лучак оприлюднив відомості, що УНДО здобуло на виборах до громадських рад найбільшу кількість українських мандатів у Львівському воєводстві (7849), Станіславівському (49 945), Тернопільському (6726).[224] У львівській газеті «Нові часи»
Sprawy NarodowoŚciowe. – 1934. – № 5–6. – S. 592.
Там само.
Держархів Івано-Франківської обл. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 147. – Арк. 17.
Свобода. – 1934. – 11 листоп. – С. 1.
Лучак А. Названа праця. – S. 309.
Там само.
