– О. Луцький і Ю. Павликовський. До ревізійної комісії увійшли: В. Децикевич, Г. Тершаковець, С. Біляк. Члени УНО – о. Р. Лободич і І. Волянський – увійшли до УПР, застерігши собі право вільно голосувати в питаннях, які з огляду на партійну програму УНО вимагали б іншої позиції. Не дійшли до порозуміння і стосовно спільного парламентського клубу УНДО і ВУО. Із такою пропозицією виступила «Нова зоря» в кількох статтях у листопаді 1935 р. УНО офіційно ухвалила 1 грудня 1935 р. рішення, у якому закликала створити парламентську репрезентацію Східної Галичини і Волині. УНДО бачило у ВУО суспільну групу з національним забарвленням як інструмент у політиці польської влади. У такій ситуації УНДО не брало до уваги можливості утворити спільну репрезентацію.[259]
Перед першим засіданням новообраних палат парламенту 4 жовтня 1935 р. «Діло» домагалося вибору на віце-маршалків Сейму і Сенату українців зі Східної Галичини. У зв’язку з цим на другому засіданні Сейму 5 листопада 1935 р. одним із п’яти віце-маршалків став В. Мудрий. Інавгураційне засідання в польському Сенаті 4 жовтня 1935 р. проводив А. Горбачевський, котрого наступного дня було обрано одним із трьох віце-маршалків.[260] Додамо, що 13 грудня 1935 р. в Сеймі утворилася парламентська польсько-українська група з воєводств Східної Галичини, головою якої став Т. Щацель. Ця група мала працювати над проблемами Східної Галичини, які б стали предметом обговорення на парламентських засіданнях. ББСУ позитивно оцінив утворення спільної групи.
Політика нормалізації
Після виборів 1935 р. керівництво УНДО посилило пропагандистську кампанію, метою якої було вгамування суспільних настроїв і пошук ширшої підтримки для нормалізаційних процесів.[261]
19 листопада 1935 р. перед початком бюджетної дискусії в сеймі В. Мудрий, В. Целевич і О. Луцький вели переговори з прем’єр-міністром М. Зиндрамом-Косцялковським, інформуючи його про українські вимоги до бюджетного закону. Ундовська репрезентація на початку каденції парламенту обрала собі мету, яку прагнула осягнути, – територіальну автономію для всіх українських етнічних земель у Польщі.[262] Мінімальна мета – задовольнити потреби у сферах освіти, культури, економіки, домогтися участі українців у роботі державних інституцій. Для цього президія партії підготувала і передала владі 18 меморіалів, які охоплювали принципи оздоровлення українського життя. Вони стосувалися питань термінології і прав української мови, табору в Березі Картузькій та амністії, колонізації на українській території, «Народного дому» у Львові, політики держави на Лемківщині, територіального самоврядування, Православної церкви, українського шкільництва, участі українців у державній службі в інституціях і банках, долі інвалідів колишньої української армії, участі українців у колегіальних органах при різних міністерствах, вимог українських фінансових і господарських інституцій, товариств «Дністер», «Карпатія», «Сільський господар», «Українська
Діло. – 1935. – 12 груд.
Діло. – 1935. – 7 жовт.
Sprawy NarodowoŚciowe. – 1935. – № 6. – S. 619.
ЦДІАУ у Львові. – Ф. 382. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 2.
