Ю. Понятовським. Делегати УНДО В. Мудрий, В. Сінгалевич вимагали від міністра організувати конференцію із земельного питання за участю українських фахівців. Опріч того, відбулися зустрічі в усіх трьох воєводських урядах Східної Галичини. Висунуті українцями претензії наприкінці 1936 р. стосувалися трьох пунктів:
1. Уряд за півтора року нормалізації не тільки не реалізував українських вимог, а навіть виявив тенденції до обмеження прав українського населення.
2. Польське суспільство у краю займало антиукраїнську позицію.
3. Місцева адміністративна влада керувалася антиукраїнськими настановами польського населення й проводила власну політику щодо українців, яка не мала нічого спільного з офіційними зобов’язаннями представників уряду.[271]
Земельні проблеми
Восени 1936 р. напруженість у польсько-українських відносинах спровокувало порушення земельного питання. Місцеві польські організації Східної Галичини, зацікавлені в захисті інтересів і стану посідання, голосно вимагали участі польського суспільства в парцеляції землі. Вони отримали підтримку в урядових колах. Поширилась інформація, що Міністерство сільського господарства і земельних реформ видало інструкцію, яка передбачала продаж землі тільки полякам. Міністерство оголосило 1 жовтня 1936 р. список маєтків, котрі підлягають парцеляції. УНДО відреагувало розглядом питання колонізації та її недопущення (засідання ЦК 26 вересня; 5, 22, 27 жовтня; 2 листопада 1936 р.). Поза актуальною на той час проблемою боротьби з комуністичним рухом, здійснено спроби організувати в суспільстві акції протесту проти колонізаційної акції. Партійні керманичі хотіли підвищити активність місцевих організацій, УНДО. Адже «Свобода» зауважила значне ослаблення активності повітових організацій. Генеральний секретаріат надіслав спеціальну інструкцію до повітових народних комітетів, мужів довіри, послів і сенаторів, де розписав проведення антиколонізаційних віч у Східній Галичині. Велике віче, відбулося 15 жовтня 1936 р. у Львові. У ньому взяли участь посли і сенатори, представники культурно-освітніх, господарських, наукових товариств та організацій, Греко-католицької церкви.[272]
Зважаючи на те, що аграрні відносини на українських землях повинен регулювати галицько-волинський сейм автономної української території в Польщі, УНДО вимагало від уряду:
1. Виконати закон від 26 грудня 1925 р. про парцеляцію на користь місцевого сільськогосподарського населення.
2. Ліквідувати інструкцію про заборону продажу земель українцям і передачу її колоністам.
3. Виділити концесії українському парцеляційному банку.
4. Призупинити надання дотацій на військову й цивільну колонізацію з оборотного фонду земельної реформи.
5. Надати кредити на закупівлю, комасацію з меліорацією з оборотного фонду земельної реформи зі спеціального адміністративного фонду земельного державного банку.[273]
Відповідно
ЦДІАУ у Львові. – Ф. 344. – Оп. 1. – Спр. 56. – Арк. 23–30.
Sprawy NarodowoŚciowe. – 1936. – № 6. – S. 611.
Баран С., Порай З. За рідну землю… – С. 70; Справа українська // Зошити історичні. – Париж, 1985. – № 71. – С. 125.
