забирають!
– Он як! Так вони кажуть, що то не їх вояк! – промовив Сергійович і враз пошкодував про сказане.
– А коли це ви з ними говорили? – Петро примружився і погляд його став холодним і ворожим.
– Це не я, це Пашка, сусід мій, з Шевченка! Вони до нього приходили, то він і спитав.
– Угу, – мугикнув парубок, ніби висновки зробив. – Ну якщо не їх і не наш, то, значить, з «третьої сили»!
– А що то за «третя сила»? – зацікавився пасічник.
– А хто його знає! У нас кажуть, що хтось анонімно з нами проти них воює. А у них кажуть навпаки – з ними проти нас. Може, це якийсь спецназ, що і проти них і проти нас. Тому у нас радіють, коли вони там когось завалять, а у них – коли у нашому тилу у наш таки БМП хтось із гранатомета вистрілить…
– Може, тобі меду с собою? – запропонував Сергійович солдатові.
– Та я ще не йду, – Петро напружено посміхнувся. – Меду не треба. Хіба що тут, до чаю.
– Так-так, звичайно! – заметушився Сергійович, нагнувся, дістав з підлоги літрову банку.
Знову запала мовчанка, але порушувати її Сергійовичу більше не хотілося. Правда, хвилин за кілька він знову перейменуванням вулиць зацікавився.
– На що перейменовують? – спитав майже пошепки.
– Ну, якщо вулиця Маркса чи Леніна, то на Бандеру чи якогось письменника, – сказав солдат.
– На письменника краще, – висловив думку Сергійович. – Ми ось, до речі, зараз на вулиці Леніна сидимо.
– Коли війна закінчиться – перейменують обов’язково, – твердо заявив парубок.
– А якщо я сам захочу нову назву обрати?
– Можна, тільки треба з рештою жителів вулиці разом вирішити. А потім до міської ради звернутися.
– Це не скоро, – хмикнув Сергійович. – Ой не скоро!
– Ну я таки піду, – Петро зняв зі спинки стільця автомат, на плече повісив. Лівою рукою шапку-балаклаву зі столу забрав, а правою у карман теплої камуфляжної куртки поліз і витягнув звідти гранату РГД-5. Поклав поряд з чашкою.
– Це вам, – сказав, з повагою на хазяїна глянувши. – Незручно якось у чужу хату без подарунка! З пустими руками…
– Так а… – знітився Сергійович. – Нащо вона мені?
– Для самооборони. Не знадобиться – після війни на городі закопаєте! Як хочете, можу вам мобільний зарядити у нас генератор потужний, навіть пральну машину тягне!
Сергійович розгубився спочатку, але на мить. Витягнув з ящика серванта мобільний із зарядкою. Простягнув Петрові.
Піднявся солдат, сховав дріт і телефон у кишеню куртки. Ще стоячи, не відходячи від столу, меду на останок із банки зачерпнув ложкою і до рота її відправив. Облизав жадібно.
– Якщо допомога треба буде – білу ганчірку на гілку дерева у саду прив’яжіть! Щоб видно було! – сказав хазяїну і пішов у темноту.
– Білу ганчірку? – пошепки повторив пасічник.
Замкнув двері. З трьох свічок дві загасив. Здивувався, що настрій дивним
