в будинках моїх клієнтів, я виявила деякі спільні риси, що приваблюють нас у речах: істинна краса самого предмета (вроджена привабливість), частка вкладеної в нього любові (набута привабливість) і накопичена ним історія чи вагомість (емпірична цінність).
Окрім прибирання, мене мало що цікавить, але я дуже люблю проводити час у художніх музеях. Мені подобається розглядати картини та світлини, а поготів – предмети щоденного побуту, як-от посуд, чайники та кавники. Я переконана: оскільки їх цінувала велика кількість людей, вартість і вага цих витворів мистецтва неодмінно зростає – на противагу реальній цінності. Трапляються в музеях доволі звичайні речі, які страшенно мене ваблять. Здебільшого я пояснюю привабливість цих речей тим, що колишні власники дуже цінували їх.
У будинках своїх клієнтів я також натрапляю на дещо цікаве. Наприклад, Н. живе у вишуканому будинку, де мешкали чотири покоління її родини і зберігається багато посуду. Шафа в їдальні та кухонні полиці переповнені посудом, а ще чимало всього запаковано в коробки у комірчині. Коли ми дістали з полиць і поскладали весь посуд на підлозі, він обійняв майже 16 м² площі. Н. уже досягла чималих успіхів у прибиранні і майже закінчила наводити лад у категорії комоно. Довгий час у домі чулося тільки бряжчання посуду, коли Н. його брала і клала на місце, та її бурмотіння: «Ця тарілка викликає радість. А ця чашка – ні».
Зазвичай під час таких сортувань я не роздивляюся речі своїх клієнтів, а міркую над тим, як краще впорядкувати простір для їх зберігання. Та раптом мою увагу привернула одна маленька тарілка у кутку «радості».
– Здається, ця тарілка особливо важлива для тебе?
Н. здивовано поглянула на мене:
– Та наче ні. Якщо чесно, я навіть забула про неї. Мені вона не дуже подобається, але щось у ній мене зачіпає.
Непоказна, простенька сіра тарілка без візерунка дійсно виглядала недоречно серед іншого обраного посуду, більшість якого була оздоблена барвистими малюнками.
Після уроку Н. надіслала мені мейл і повідомила, що запитала про тарілку у матері. Виявилося, що дідусь самотужки зробив тарілку для своєї дружини, бабусі Н., яка зберігала її до кінця своїх днів. «Так дивно, – написала Н., – попри те що я ніколи не чула цієї історії, тарілка викликала в мене радість». Потім вона розповіла ще кілька історій, пов’язаних із цією тарілкою. Наступного разу, коли я прийшла до неї додому, тарілка стояла біля буддійського вівтаря. Н. поклала туди кілька цукерок, і тепло, що променіло звідти, справило на мене величезне враження.
Я переконана, що речі, які хтось любить і цінує, набувають особливої вишуканості та характеру. Оточуючи себе лише тими речами, які приносять радість, і дбаючи про них із любов’ю, ми перетворюємо наш дім на місце, сповнене коштовних артефактів, наче особистий художній музей.
«Я закінчила прибирання, і тепер мій дім чистий і гарний! Проте чомусь мені не здається, що
