з моїм другом?
– Ти зараз себе добре почуваєш?
Джек постукав по голові, поплескав по животу й ногах.
– Так, я добре.
– Біжи, але будь обережний, – відказав йому й оглянув з ніг до голови.
Він побіг собі і за мить знайшов друга. Я дивився, як він лазить по тунелю і сідає в поліцейську машину, а потім його новий співучасник злочину почав шпурляти гумові кульки по іграшковому будинку.
– Як минув ваш день? – запитала Анна, коли прийшла додому. Повернулася після зустрічі з клієнтом. Ніякої сумки з ноутбуком, підбори, а не зручні черевики, макіяж.
– Непогано. Загалом, чудово, – відповів, помішуючи ризото.
– У тебе все добре?
– Так, просто трохи втомлений.
– Де Джек?
– У себе в кімнаті.
– Добре, піду нагору.
Вона налила воду з-під крана в склянку, сперлась об стіл і зняла туфлі. Знав, що їй це важко давалося: працювати в банку, поки я бігав до школи і доглядав Джека. Хоч вона й навчалась у прогресивній школі, де дівчат учили бути незалежними й мати відповідні права, їй було непросто повертатись додому і спостерігати за тим, як я готую Джекові вечерю, жартую з ним про те, що ми робили протягом дня, – усі ті дрібниці, які в глибині душі вона відчувала, що мала б робити сама.
Та Анна ніколи не дозволяла почуттям узяти гору над собою. Вона знайшла вихід. Замість того щоб байдикувати після роботи, проводила кожну вільну хвилину з Джеком: купала його, читала на ніч, а тепер додалися й невеликі домашні завдання. Після робочого дня саме Анна перевіряла, чи Джекова склянка з водою повна, чи двері в його спальню правильно причинені, чи великий та маленький ведмеді стоять на варті.
Вона обійняла мене за талію і пригорнулася до шиї.
– У нас сьогодні дитяча чи доросла їжа?
– Доросла.
– Справді?
– Ти знову хочеш горошок та рибні палички? А от і ні, я приготував ризото.
– Ого, нічого собі.
– Ти розчарована?
– Ні, ризото – це чудово, – мовила вона. – До речі, як погрались у дитячому центрі?
– Було добре, Джекові сподобалося. Він зустрів там друга. Здається, там була одна з Лолиних товаришок.
– Хто?
– Та, пихата.
– Дуже зрозуміло.
– Не знаю. З шарфом. Така ділова супермамка.
Анна захитала головою:
– Ти щойно описав усіх її подруг.
Я почав різати зелену цибулю, не знав із чого почати.
– Не варто хвилюватися, але він знову впав.
– Справді? – Анна повернулася до мене. – Він не ушкодився?
– Ні, усе добре. Він упав, а потім сказав, що в нього запаморочилася голова.
Анна зблідла і почала втискати пальці в долоню.
– Я знала, я відчувала, щось тут не так.
– Серденьку, ти завжди це робиш. – Я обійняв її.
– Відведеш його
