погубили саме сильні ноги. Вони втрималися, коли верблюд упав, і він розчавив її своєю вагою.
Я охнула й затиснула рота руками.
– Якби вона впала з верблюда, то вижила б. Ми прожили у шлюбі всього три місяці. – Він зітхнув. – Верблюд, на якому вона їхала, відмовився йти від неї. Він повсюди ходив за її тілом. За кілька днів після її кремації верблюд помер від туги. Верблюди повсюди плювалися та стогнали ще кілька тижнів.
Він знову надягнув рукавиці й повернувся до ковадла. Розмова скінчилася.
Минали місяці. Я й далі ходила до нього раз на кілька тижнів. Я знала, що випробовую долю з моєю матір’ю. Але вважала, що тут варто ризикувати. Якось він запитав, як у мене справи.
– Нормально, – відповіла я. – Про вас учора говорила одна пані. Сказала, що ви – найвидатніший коваль усіх часів і що якийсь Осуґбо добре вам платить. Це йому належить Дім Осуґбо? Я завжди хотіла туди зайти.
– Осуґбо – не людина, – відповів він, оглядаючи шмат кутого заліза. – Це група джвагірських старійшин, які підтримують лад, голови нашого уряду.
– О, – сказала я, не знаючи й не бажаючи знати, що означає слово «уряд».
– Як твоя мати? – запитав він.
– Добре.
– Я хочу з нею познайомитися.
Я затамувала подих і насупилася. Якщо вона довідається про нього, я отримаю найстрашнішого прочухана в житті, а тоді втрачу єдиного друга. «Нащо йому з нею знайомитися?» – замислилася я, раптом відчувши, що сильно ревную матір. Але як мені перешкодити їхньому знайомству? Я закусила губу і з великою неохотою сказала:
– Гаразд.
На превеликий жаль для мене, він прийшов до нашого намету того ж вечора. Та все ж таки він мав приголомшливий вигляд у довгих білих вільних штанях і білому кафтані3. На голові в нього було біле покривало. Повністю вдягнутись у біле означало показати себе дуже скромною людиною. Зазвичай так робили жінки. Якщо ж так робив чоловік, то це був дуже незвичний випадок. Він знав, що до моєї матері слід підходити обережно.
Попервах моя мати боялась і сердилася на нього. Коли він розповів їй про свою дружбу зі мною, вона так сильно ляснула мене по сідницях, що я втекла і проплакала кілька годин. Однак менш ніж за місяць тато і моя мати одружилися. Наступного дня після весілля ми з матір’ю переїхали до нього жити. Після цього все мало бути ідеально. П’ять років нам було добре. А тоді почалися дива.
Розділ 3
Перервана Розмова
Тато був тим, що тримало мене з матір’ю у Джвагірі. Але я все одно врешті-решт опинилася б тут, навіть якби він був живий. Я взагалі не мала залишатись у Джвагірі. Я була надто неспокійною, і мною керувало дещо інше. Від мене були проблеми з моменту мого зачаття. Я була чорною плямою. Отрутою. Це дійшло до мене, коли мені сповнилося одинадцять років. Коли зі мною сталося дещо дивне. Цей випадок змусив матір нарешті розповісти мені мою огидну історію.
Був вечір, швидко наближалася гроза. Я стояла в задніх дверях і дивилася,
Кафтан – вільний, подібний до туніки верхній одяг, популярний у Західній Африці.
