пише популяризатор науки Леонард Млодінов, «людський розум улаштований певним чином – для кожної події він шукає цілком визначену причину».
Мозку настільки важливо знайти відповідь на будь-яке поставлене запитання, що, коли йому не вистачає даних для правильного висновку, він просто довигадує відповідь, обираючи найбільш вірогідну. Наприклад, якщо ви ніколи не бачили білку, натомість багато разів бачили пухнастих рудих котів, то, побачивши вдень хвостик білки, що стирчить із-поза стовбура дерева, помилково можете вирішити, що там ховається рудохвостий котяра. Якщо це відбуватиметься вночі, то до цього хвоста уява швиденько може домалювати якогось монстра.
Неправильна відповідь для нашого мозку є кращою за відсутність відповіді, оскільки «бодай якась відповідь» дає більше шансів на виживання. Знайдене пояснення може бути раціональним чи ірраціональним, правильним чи помилковим, але воно буде. Мозок знаходить безліч відповідей щосекунди й автоматично. Це й прекрасно, й небезпечно: якщо питання з якоїсь причини виникло, то мозок шукатиме відповідь, доки не знайде, оскільки лише відповідь знімає тривожну невизначеність і дає відчуття контролю над ситуацією. Це важливо для органу, який переймається виживанням над усе. Така наполегливість у пошуку відповіді гідна захоплення. З іншого боку, оскільки мозок є недосконалим, а інформації для формулювання правильного висновку не завжди вистачає, немає гарантії, що знайдена відповідь буде правильною.
Коли я побачив «монстра», мій мозок домалював до незрозумілої тіні відсутні деталі. Після того як я визначив об’єкт як корч, ці відсутні деталі зникли назавжди, і до незрозумілої тіні мозок почав домальовувати корч. Варто було один раз зрозуміти, що я бачу насправді, й у мене вже ніяким чином не виходило знову побачити монстра. Що більше ви знаєте, то менше помилок ви зробите.
1.4. Вбудований захист
Крокодилячий мозок дуже розбірливий і не схильний до пізнання, його найголовніше завдання – забезпечення виживання.
Під час зустрічі з «монстром» страх швидко змішався зі здивуванням (монстри існують?!). Змішані відчуття декілька секунд не давали думати раціонально, але потім страх зник, а здивування змінилося задоволенням від розгадування загадки. Коли я зрозумів, що трапилося насправді, мені стало смішно, і я розслабився. Після цього я навіть пригадав розповіді інших людей, як вони лякалися страшних тіней від гілок дерев і підозрілого шурхотіння в кущах, якими б розумними вони не були. Те, що зі мною сталося те ж саме, розважало мене ще дужче.
Спочатку страх, потім сміх над страхом, який виявився безпричинним. Із нами таке трапляється регулярно. Послідовність реакцій є передбачуваною. Людський мозок складається з кількох частин, котрі еволюційно з’явилися в різний час і працюють як єдине ціле, та інформація до різних мозкових структур потрапляє не одночасно, а почергово.
Сигнали із зовнішнього та внутрішнього середовища до головного
