мозок винагороджує нас за це відчуттям задоволення (слава, який я розумний, успішний, сміливий, швидкий!). Таким чином мозок утримує нас від небезпечної поведінки й мотивує на корисне. Оскільки небезпечного ми лише уникаємо, прагнемо ми завжди того, що приносить задоволення. З цієї ж причини головною рушійною силою людини вчені вважають задоволення.
Успіх (задоволення) нас мотивує, а неуспіх (біль) демотивує. Чому? Тому що мозок не хоче, щоб ми продовжували робити те, що шкодить виживанню (а те, що завдає болю, шкодить виживанню). Якщо людина не виживе, то вже нічого не зможе зробити, тому виживання для мозку завжди на першому місці. Крім випадків, коли захисні механізми мозку «перегоріли» або «зламалися» і людина шкодить сама собі. Таке буває у випадку залежностей: наркотики, надмірне вживання алкоголю та кави. Навіть заняття екстремальними видами спорту часто є залежністю. До будь-якої залежності людина потрапляє в гонитві за задоволенням, тому навіть рівень задоволення треба контролювати.
Мозок змушує нас прискорюватися, тікаючи від небезпеки або від потенційної небезпеки, але до задоволення ми рухаємося повільно. Що треба було робити швидко у давні часи? Лише тікати від хижаків. Людський мозок відтоді майже не змінився, тому від усього, що мозок вважає небезпечним, ми так само, як і раніше, тікаємо швидко, а все, що мозок вважає корисним, ми отримуємо поступово. Це розумно: і від тигра, й від автомобіля треба ухилитися швидко, а читати газету чи готувати вечерю можна хоч дві години.
Повільність у звичайному повсякденному житті заощаджує наші сили для ривка на випадок екстремальної ситуації. Роблячи щось на межі можливостей, коли в цьому є необхідність чи коли її немає, ми швидко видихаємося і довго відновлюємося, деякий час залишаючись більш вразливими. Розуміючи такі особливості роботи свого організму, можна навчитися ефективно керувати обмеженими фізичними й розумовими силами.
1.6. Розвиток – не пріоритет
Будь-яка мавпа може дістати банан, та лише люди можуть досягти зір.
Виживання – пріоритет для мозку. В тому, що мозок дбає лише про виживання, дуже легко пересвідчитися: вам ніколи не буває настільки ліньки поїсти, щоб ви не зробили цього хоча б один раз на день. Але вам може бути ліньки хоча б годину на тиждень вивчати іноземну мову або читати наукові статті.
Для життя нам би вистачило однієї нирки, однієї легені й удвічі меншої печінки. Ми чудово можемо жити без селезінки й навіть без частини мозку, але живий організм із метою виживання любить робити запаси, тому в нашому організмі майже всього надлишок. Ба більше: якщо одна частина мозку втрачає свої функції, інша може її підмінити, виконуючи «чужу» роботу. Мозок настільки переймається виживанням, що надсилає свідомості сигнал утоми вже тоді, коли у нас залишається ще багато енергії, й ми могли б працювати ще декілька годин.
У рамках даної книжки ця інформація нас цікавить через її важливість для розвитку та пошуку
