style="font-size:15px;"> Королю цяя пісенька сподобалась. Та так, що він кинувся, було, до вікна, щоб гукнути отого мандрівця й запросити його на чарку. Але той зник за осокорами, і король тільки махнув рукою. Можна було б когось і послати за ним. Чомусь королю захотілося саме зараз до компанії отакого шибайголову. Та як зненацька захотілося, так зненацька і розхотілося. Король на самоті нахлявся вина і, добряче сп’янівши, бебехнувся в ліжко.
Вранці розбудив його міністр і підсунув папір для підпису.
– Що воно таке? – спитав король, ще не гаразд очунявши спросоння.
– Та це вчора ввечері зґвалтовано було молодичку.
– Ну!
– Треба ж хлопа повісити за таке діло. Самі знаєте…
Король позіхнув, черкнув по папері непевною рукою і почалапав вмиватися. Чортзна з чого й день почався.
Далі був сніданок, і знову папери, візити, словом, нудьга. Перед обідом король вийшов на балькон. На майдані височіла шибениця, а на шибениці гойдався ґвалтівник. Король примружився і гукнув до сторожі:
– Це часом не той мандрівник, що вчора ото галайкав, як недорізаний?
– Еге ж, той!
– Ну-ну. Догалайкався.
І коли він зайшов до покою і погляд його впав на недопитий глечик вина, то стало йому якось кисло на душі. Згадав, що хотів того пиворіза запросити на вино. Але з якої причини?.. Здається, через тоту пісню. Цікаво – якби запросив, то вони б просиділи всю ніч і ґвалту не було б. Гм… Як там співалося… Х-хе…
З книжки «Житія святих»
Святий Авлохій
Досі ще в Арканумі живуть легенди про святого Авлохія. Історія дійсно свідчить про існування такої особи у Х ст. до н. е. Це був один з євнухів короля Бенькарта ІІ. Але це все, що повідомляє історія. Легенда натомість відводить Авлохію набагато більше місця.
Виявляється, будучи євнухом, він не цурався тілесних утіх і порався біля панночок, яких король навизбирував по всіх усюдах, а що його величність здебільшого перебувала за межами палацу через часті війни, то Авлохій мусив виконувати чужу повинність, а це було не так легко, бо дівок у гаремі було пів тисячі і всі палали невтоленою жагою, а декотрі – цнотливі – хоча ще й не палали, проте виявляли неабияку знервованість, що для держави завше складало небезпеку. Знервована жінка здатна перевернути усе догори ногами. І от тільки завдяки Авлохію Арканум стояв міцно на ногах.
Король був неймовірно вдячний Авлохію, адже той у відсутність самодержця підтримував спокій. Як вдавалося йому задовільнити і таким чином укоськати аж таку силу-силенну бабів, легенди мовчать. Житія твердо стоять на тім, що Авлохій був святим, бо звичайна людина ніколи не спромоглася б утриматися на такій відповідальній посаді.
По його смерти святому поставили пам’ятника і звідтоді усі молодята несуть сюди квіти, а чоловіки цілують його і промовляють заклинання, котре має наділити їх снагою Авлохія, адже задовільнити власну жінку куди важче, ніж пів тисячі чужих.
Святий Дезидерій
Він увійшов в історію
