чоботи, обтрусив капелюха і перед відходом сказав черничці:
– Піду занесу листа короля, а ти зажди й нікуди не виходь.
– Гаразд. Тільки ж ти не барись.
– Я скоро.
В королівському палаці було безліч коридорів, а ще більше дверей і ні душі довкола, так що довелось бідному посланцю сновигати сюди й туди безконечними лабіринтами. Ледве-ледве натрапив на двері з написом «Король. Вхід стороннім суворо заборонено».
Мадей легенько постукав.
– Хто? – озвався хриплий старечий голос.
– Посол короля Арканума!
– Заходь!
Мадей прохилив двері і не встиг ще й кроку зробити, як король, що сидів, як і належиться, на троні й парив у мидниці закасані до колін безкровні ноги, спинив його вигуком:
– Гей, не дуже розбігайся! Оно шмата під дверима – витри свої чоботи. Нема чого тут болото розносити… Ось так… А тепер підійди до мене. Давай сюди свого листа.
Мадей подав. Король розламав сургуч і розгорнув папір.
– Ет, нічого не бачу без окулярів. Ти той, на словах скажи мені, що там до чого. Гроші привіз?
– Е-е… бачите… Тут таке діло…
– Не привіз!
– Король Арканума шле вам свої палкі вітання…
– Привіз!
– …цікавиться вашим дорогоцінним здоров’ячком і е-е…
– Не привіз!
– Бо скарбниця королівська пуста, як шлунок новонародженого.
– Тьху, туди к бісу! Оно глечик з окропом – влий у мидницю. Та не дуже, не дуже, а то ноги ошпариш! Досить, досить… Ага, отже, грошей катма. А якого ж тоді (далі пішли салагірські прокльони і лайки, які не мають своїх відповідників у арканумській мові)… ти оце мені торочиш всячину про здоров’ячко, га?! Тебе чого послали?
– Мій король вимагає повернення захопленої території і тамтих двох тисяч, висланих позаторік.
– Що?! Та як ти смієш?!
Король так тупнув ногою, що вода з миски розбризкалася на всі боки.
– Що собі думає той ваш цілий Кендюх зі скислим лайном? А ти жовтодзьобий нахабо, насмілився до мене з таким ось, вибачайте, посланієм перед очі явитися?
І він зі злістю пошматував листа й шпурнув його Мадейові в обличчя.
– Дозвольте… дозвольте, – випнув груди ображений Мадей. – Я все ж таки посол!
– Відставної ти кози барабанщик – ось, а не посол! Сторожа! Гей, сторожа! А чорти б вас забрали! Знову в карти ріжуться. Ану гайни – одна нога тут, друга там, та поклич сюди!
Мадей вийшов з зали і, роззирнувшись, помітив за колонами чотирьох вояків, що, сидячи на підлозі по-турецьки, грали в карти. Високі галябарди спиралися на стіну.
– Гей, ви! Король кличе!
– А ти що, сам не можеш йому окропу в миску хлюпнути?
– Та він вас кличе в іншій справі.
– Може, щоб тобі голову стяти?
– Ще чого! Я ж посол!
– Пхе,
