мільярд населення, де ростуть жовто-зелені декоративні ліани, де опріснюють океанську воду, де дивляться в небо…
Пискнув комунікатор у нього в кишені. Це була, звичайно, Ванесса. Можливо, Артем повівся з нею надто… холодно?
– Покажи лист, – сказав він після секундного вагання.
Відкрився текстовий фрагмент.
«Шановний Артеме Прозоров! Служба протоколу Його Імператорської Величності повідомляє Вам, що ви запрошені на аудієнцію завтра, об одинадцятій ранку за часом Другої Столиці. Вам слід прибути до державного космопорту, центральна стійка, до дев’ятої ранку. Форма одягу – ділова.
Примітка: якщо ви відмовитеся від аудієнції Його Імператорської Величності з релігійних, моральних чи інших міркувань – до вас і вашої сім’ї не будуть застосовані санкції або репресивні заходи».
Підошви його ніг стали крижаними. Холодний вітер, простягнувшись над землею, обдурив «розумні» туфлі і вистудив п’яти так, немов Артем справді був босоніж.
Він знову перечитав повідомлення. З полегшенням зрозумів – це жарт. Безглуздий розіграш.
Ще через кілька секунд, коли планетарна мережа підтвердила справжність зворотної адреси, йому захотілося стати давнім гвинтиком з різьбленням і забитися під плетену лавку.
Імператор не людина. Цього ніколи не приховували.
Імператор – надлюдська сутність, побудована на основі багатьох особистостей. Імператор – держава в державі, Імперія всередині імперії. Це все, що слід було знати людям Варти і, напевно, інших колоній теж.
– Це дивно, – повторив батько, незвично розгублений. – Може, щось на зразок загального збору? Може, імперські служби збирають сотню людей, наприклад, за жеребом, і показують Імператору, немов зріз суспільства…
Він на секунду замислився – і повеселішав, ніби знайшовши ґрунт під ногами.
– А ось це схоже на правду! Так… у мої молоді роки збирали найкращих студентів планети на зліт, і перед нами виступали міністри, наприклад. Це було загалом безглуздо, проте цікаво, створювало такий собі творчий настрій… Можливо… Зараз ідуть екскурсії, ти знаєш, екскурсії на «Метрополію», і теж за жеребом…
Він помовчав секунду і нервово озирнувся на двері.
– Тьомо… Думаю, мама засмутиться, якщо дізнається.
– Ти пропонуєш їй не говорити?
– Ні. Вирішуй сам. Але якщо вона дізнається – засмутиться, це точно. І вона… буде проти.
– А ти б на моєму місці як вчинив?
Батько замислився. Думки його, як зазвичай, легко читалися на обличчі. «Якби я тільки був на твоєму місці, – думав батько, – я не міг би заснути від щастя. Я так мріяв потрапити на екскурсію і хоч раз побачити «Метрополію» зсередини. Ті, хто там були, вважають її найкращим спогадом в житті…»
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст
