«гнити»? Хто тобі таке наговорив, що на Варті люди «гниють»?
Брат обійшов його і пішов далі не озираючись і не відповідаючи.
Високо в небі над його головою висіла біла, підсвічена сонцем квітка «Метрополії».
– Він уявив себе кращим від інших! Він зізнався, тому в класі його не люблять!
Дівчина виглядала цілком дорослою, важко було повірити, що вони з Кирилом – однолітки.
– Що значить – зізнався? Він когось ображає? Га?
– Він так дивиться, ніби ми всі дурні. Ну то й що, він кращий учень у класі! Коли у нас буде екскурсія на «Метрополію», він не поїде з усіма!
– Це ж іще чому?
– Так вирішив клас! – відрізала дівчина. – Нехай зрозуміє: він не кращий за інших, а такий самий, як усі!
– Якщо такий самий, нехай і їде з усіма! – Артем підвищив голос. – І такі питання вирішує не клас, а імперські служби!
Він зрозумів, що кричить на молодшу дівчинку, ровесницю брата, а навколо вже зібрався натовп.
Екскурсії на «Метрополію» влаштовувалися за жеребом – зі ста класів їхав один. Можливо, дівчина фантазувала зараз, а може, й ні. Ймовірно, їхньому класу пощастило, їх приведуть зранку на космодром, умитих і підстрижених, посадять у човник, і вони на власні очі побачать імператорський корабель зсередини…
– Твоя правда – все люди однакові, – сказав він, знизивши голос, майже пошепки. – Тому Кирило поїде на екскурсію разом з усіма.
– Подивимося! – дівчисько зіщулилось.
Артем пішов, більше не слухаючи. На серці в нього лежав холодний слизький камінь.
Перестановки і призначення закінчилися. Прокуратура «Метрополії» в цілому схвалила вироки, винесені судами Варти за двадцять років, виявлені були дві чи три судові помилки. Крім того, Імператор помилував спеціальним указом кілька тисяч засуджених.
Устаткування, вироблене на Варті для «Метрополії», було доставлене на орбіту.
І нарешті, указом Імператора були оновлені коди виробничих ліній. Відразу після цього загальне напруження змінилося святом.
– А якби не оновили? – мати нервувала, бо її не слухали. – Чому нам не довіряють? Ми провадимо для них енергоємне і шкідливе виробництво! Ми – колонія, так було і є, але чому не дозволити нам самим управляти своїми виробничими лініями?
– Тому що лінії – власність Імперії, – сказав батько.
– Зрозуміло! Ми працюємо кожен день, отруюємо повітря своєї планети, щоб зробити для «Метрополії» оті божевільні агрегати! Ми ходимо по струнці, звітуємо про кожне сказане слово… Вони доять нас, вигрібають наші надра, п’ють нашу воду, забирають кращих людей… А у цих наших баранів немає ні на гріш гідності! Я вже не кажу про патріотизм! Біжать на «Метрополію», задерши хвости, і щасливі, що їх узяли!
– «Метрополія» доставляє нам технології, – тихо сказав батько. – Утім, ти сама знаєш.
Мати опустила голову.
– Знаю. Нас годують з руки. А якщо ми
