Мазепа. Історичні картини. Альфред Єнсен
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Мазепа. Історичні картини - Альфред Єнсен страница 5
В основу Запорозької республіки було покладено демократично-комуністичне самоврядування. Кожного першого дня нового року все, добуте на землі й у воді, полюванням чи рибальством, розподілялося з допомогою жеребкування (жеребки лежали у шапці, й звідти їх тягнули по черзі), а у воєнний час здобич намагалися поділити порівну. Наради відбувалися під відкритим небом, на майдані посеред табору, усі мали стояти з непокритими головами. Вибори проводилися загальним відкритим голосуванням, і рідко обходилося без сварки чи бійки. Перемогу часто здобували найміцніші горлянки та найсильніші кулаки. Президент цієї республіки називався «кошовим отаманом». При виборах кошовому за звичаєм належало церемонитися й двічі відмовлятися, перш ніж погодитися на високий пост. Потім він кланявся на всі чотири сторони світу, а запорожці бажали йому «лебединого віку та журавлиного крику». А ще звичаєм було посипати піском його тім’я, щоб не зазнавався через своє вивищення й усвідомлював свою мізерність супроти незалежного вияву волі народу. Запорожці повністю голили голови, тільки на потилиці залишали довгий пасмо-чуб – хохол[12]. Це слово московити використали як насмішливе прізвисько для усього українського народу.
Булава гетьмана Богдана Хмельницького, XVII століття
У воєнний час кошовий мав необмежені повноваження, зате в мирну пору вся влада належала народним зборам або ж обраній усіма раді. Наприкінці кожного року кошовий звітував про свою діяльність, і якщо його визнавали винним у якомусь зловживанні, то негайно позбавляли булави, нерідко караючи й на смерть. Цим пояснюється часта зміна кошових отаманів. Ознакою рангу кошового була булава – схожий на скіпетр жезл, прикрашений кулею. Бозна-якої освіти, окрім володіння практичною військовою професією, від кошового не вимагалося, тому нерідко траплялось, що деякі колишні семінаристи з Києва, обрані кошовими, не признавалися до свого вміння читати й писати тільки через те, щоб не будити до себе недовіри. І ось ця неосвіченість, справжня чи удавана, мала свою перевагу – кошовий ніколи не скріпляв особисто жодних контрактів чи документів.
Російський художник Рєпін намалював широковідому картину – вона демонструвалася й у Стокгольмі, – на якій зображено запорожців, котрі диктують зневажливого листа турецькому султанові. Цей мистецький твір викликає не тільки історичний інтерес, а й майстерно передає міміку облич – нестримний регіт чи зневажливу посмішку. Ми маємо історичний доказ того, що комічно-бурлескна картина професора Рєпіна не є перебільшенням. Коли султан Мухамед VI своїм зверхнім листом до запорожців, де він іменує себе «братом Сонця й Місяця, нащадком бога та його намісником на землі, володарем Македонії, Вавілона, Єрусалима та Єгипту», сподівався змусити козаків покоритися, вони відповіли йому листом, копія якого дійшла до нас із XVI століття. Ось цей вишуканий документ, у достовірності якого знавці не сумніваються:
Ілля
12
Цей чуб козаки називали оселедцем. Цікаву версію щодо значення слова «хохол» висунув мовознавець зі Львова М. Рогович. На його думку, це слово монгольського походження: «хох» означає синій, голубий, небесний, «улу» («юлу») – жовтий. Кінцева голосна редукується, і ми отримуємо теперішнє звучання. Ця гіпотеза цікава тим, що сині і жовті кольори – кольори національного прапора українського народу – могли бути кольорами племінних об’єднань давніх українців, а саме слово перейшло в мову наших сусідів, втративши своє первісне значення. Про це детальніше див. статтю Б. Якимовича «До питання про українську національну символіку» (Пам’ятки України, 1989, № 3).