шаманами відображення світу; відображення, у якому спілкування із тваринами через бесіду було звичайною річчю.
– Ми не будемо силувати себе докладними розмірковуваннями про подібний досвід, – сказав дон Хуан, почувши моє запитання. – Я б не радив тобі марно тішити себе фокусуванням своєї уваги на минулих подіях. Ми можемо про них згадувати, але тільки для прикладу.
– Але чому так, доне Хуане?
– Бо ти не маєш іще достатньо особистої Сили, щоб дошукуватися тлумачення шаманів.
– Отже, існує якесь тлумачення шаманів.
– Авжеж. Шамани теж люди. Ми – творіння думки. І тому ми прагнемо знайти роз’яснення.
– А в мене склалося враження, що моїм великим недоліком якраз і стало шукання тлумачень.
– Ні. Твоїм недоліком є шукання зручних тлумачень – тлумачень, які підходять тобі і твоєму світу. Що я дійсно не схвалюю, так це твою розсудливість. Шаман також тлумачить речі у своєму світі, але він робить це не так незграбно, як ти.
– А як я можу прийти до тлумачення шаманів?
– Накопичуючи особисту Силу. Особиста Сила доволі легко приведе тебе до тлумачення шаманів. Це тлумачення не є тлумаченням у твоєму розумінні; тим не менш, воно робить світ і його таємниці якщо не цілком зрозумілими, то принаймні не так благоговійно страшними. Такою має бути суть будь-якого тлумачення, але це не те, що шукаєш ти. Ти шукаєш відображення власних ідей.
Темп, із яким я ставив свої запитання, дещо ослаб. Але усмішка дона Хуана заохочувала мене до продовження розмови. Іншим запитанням виняткової для мене ваги стали його друг дон Хенаро і той надзвичайний ефект, який справляли на мене його дії. Щоразу коли я мав із ним контакт, то відчував якийсь просто чудернацький розлад органів чуття.
Коли я озвучив це у своєму запитанні, дон Хуан засміявся.
– Хенаро дивовижний, – відповів він. – Але поки що немає ніякого сенсу говорити про нього чи про те, що він із тобою робить. Знову ж таки, ти не маєш іще достатньо особистої Сили, щоб у цьому розібратися. Зачекай, коли матимеш, тоді й поговоримо.
– А що, як я ніколи її не матиму?
– Якщо ти ніколи її не матимеш, то ми ніколи й не поговоримо.
– Але, з огляду на те, як я просуваюсь, чи матиму я її колись достатньо? – запитав я.
– Це залежить від тебе, – відповів він. – Я дав тобі всю необхідну інформацію. А далі тільки від тебе залежить, чи матимеш ти достатньо особистої Сили, щоби схилити у свій бік чашу терезів.
– Ви розмовляєте метафорами, – зауважив я. – Скажіть мені прямо і точно, що я маю робити? Якщо ви навіть уже казали це мені раніше, то уявімо, що я це забув.
Дон Хуан тихо засміявся та ліг на землю, заклавши руки за голову.
– Ти й сам дуже добре знаєш, що тобі треба, – відповів він.
Я відказав йому на це, що іноді дійсно думаю, ніби знаю, але зазвичай не маю щодо цього впевненості в собі.
– Боюся, ти плутаєш
