ж треба. Досі переживає…» – помітив Кир’ях.
– Чого такий кислий? – оперативник дивився на Скляра з сидіння біля водія. Єгор знову лише відмахнувся. Женя з Олексієм непомітно перезирнулися: нічого особливого, Єгор знову в поганому гуморі. Цілком звична річ.
Льоша завів автівку, і вже за мить поліцейські виїхали.
Рівне. П’ятниця, 1 листопада 2019 року. 19:05
Середнього зросту жінка шкутильгала в бік Toyota Prius. Зо два рази вона добряче зашпорталася, проте, як не дивно, втрималася на ногах. Щільніше загорнулася у куртку, і, не звертаючи уваги на інших перехожих, пришвидшила крок.
– Людка, – якось приречено констатувала Власта, сидячи у машині. Вона й досі не могла відігрітися після попереднього виклику.
– Ага. Знову, – усміхнувся її напарник.
Патрульні перезирнулася.
– Поговориш із нею? – Власта навіть боялася думати про те, аби висунути носа з машини: температура сьогодні опустилася до двох градусів, на вулиці відчувалася огидна сирість – звична осіння погода для міста Рівне.
– Пішли разом, – запропонував Андрій, відчиняючи дверцята з боку водія. – Ти ж ніколи алкоголіків не бачила, – усміхнувся на всі тридцять два.
– Андрію, – патрульна спрямувала на напарника безапеляційний погляд. – без мене. Там сильний вітер і сиро.
– Ну гаразд, – усмішка зникла з його обличчя: коли Власта втомлена, із нею краще не сперечатися.
Андрій неквапливо попрямував до жінки, яка вже нетерпляче тупцяла біля їхньої автівки.
– Що цього разу, Людко?
– Допоможіть мені, цей… вигнати його, – хриплий голос.
Вона благально дивилася знизу вверх на високого та кремезного Андрія.
– Кого? Діда Мороза?
– Нє, сожителя мого. Сєрий звати, – шмигнула носом.
«Буха, як завжди». Інтуїція не підвела: та сама історія. Андрій мовчки роздивився довкола, намагаючись опанувати себе. Повз про-ходили поодинокі перехожі, з цікавістю зиркаючи на них. З під’їзду малосімейки вибігло двоє підлітків і теж не без інтересу втуплювали погляди в поліцейський Prius та справжнього копа.
Патрульний зосередив погляд на жінці: злегка кучеряве коротке коричневе волосся мили бозна-коли; де-не-де залисини. «Цікаво, скільки їй років?» Брудна старезна куртка, яка вже не застібається. Гнилі чорні зуби. Алкоголічка з величезним стажем.
– Минулого разу, здається, був якийсь Вітька? Чого ти хочеш його вигнати? Що він зробив? – не чекаючи відповіді на перше питання, поцікавився патрульний. – Це він тебе так? – кивнув на величезний синець на підборідді, якому, скоріше за все, день чи два.
– Він буйний, грозиться, шо поб’є мене. Пішли виженеш його.
– А тобі ще не набридло так жити?
– Як?
Андрій зітхнув: «І що з цієї баби візьмеш?»
– Власто, ходімо, – відчинив дверцята.
Напарниця
