і досі потерпав від задухи.
Вкотре відтягнув горловину від шиї, надаючи можливість повітрю потрапити під одяг. Приречено спостерігав, як подружжя навпроти (обоє років сорок із лишком) викладали на стіл помідори, хліб, ковбасу і сир. У купе засмерділо їжею, Скляр скривився. Жінка жваво робила канапки, не помічаючи повних зневаги очей слідчого.
«Б**дь! Недавно тільки виїхали! Невже не можна повечеряти вдома, аби не смердіти тут?» Не втримавшись, Єгор відчинив купе. Та на краще нічого не змінилося: свіжого повітря не додалося.
Як на зло, Скляр прорахувався й, купляючи квиток, обрав верхню полицю. Поки ніхто не планував спати, тож він спокійно сидів знизу. Ще однією його сусідкою виявилася дівчина років двадцяти з лишком, яка вже встигла перевдягнутися у вбиральні й тепер сиділа у футболці та шортах, абсолютно не переймаючись своїми неголеними ногами, відсутністю елементарного манікюру та педикюру та нечесаним волоссям, абияк зібраним розтягнутою старезною резинкою.
Скляр спробував зосередитися на книзі Марка Гудмана «Злочини майбутнього»[3], перед цим завбачливо увіткнувши до вух навушники й увімкнувши на максимальну гучність музику в мобільному. Перша частина книги йому видалася нудною: нічого особливо нового він не дізнався. Проте друга неабияк захопила.
Читання допомагало заспокоїтися. Єгор терпіти не міг різноманітні відрядження, тому страшенно нервував. Колишня наречена, Таня, часто ображалася: Скляр ніколи не любив покидати кордони власного міста навіть задля відпочинку. А кафе та ресторани відвідувалися завжди одні й ті ж. Він би ніколи не поїхав до Харкова, якби не зацікавився навчанням від канадських колег. Перший тиждень Єгор пропустив, оскільки той призначався більше для слідчих-початківців. Наступні ж два обіцяли бути для нього цікавими. Ще один плюс поїздки: Леонід Бовтун, колишній однокурсник. Один із небагатьох у цьому світі, з ким Єгор залюбки підтримував дружні стосунки.
З мінусів: до колишньої столиці України з’їжджалося чимало колег з усієї країни. Ну і Харків йому ніколи не подобався: сіре радянське місто.
«Що за… Б**дь!»
Єгор відірвався від електронної книги й зрозумів, що власний ніс не підвів: то справді нарізали цибулю. Брудна рука (очевидно чоловік працює робочим, у них вони ніколи повністю не відмиваються) потягнулася за кількома кружечками овочу, вкинула до рота. Сусід заплющив очі від задоволення, пережовуючи бутерброд із сиром та цибулю. Вони з жінкою про щось балакали. Скляр не міг почути про що саме, бо навушники знімати не мав наміру. На вологих губах у неї лишилися крихти хлібу, і Скляр відчув, як до горла підступає нудота.
Не втримавшись, він вийшов із купе.
Харків. П’ятниця, 1 листопада 2019 року. 19:24
Щось змінилося. Музика. Її стало краще чути. Натомість рука з битою завмерла. Інстинктивно жінка перевела погляд на обличчя вбивці. Він дивився кудись за нею. Туди, звідки чомусь гучніше чулася музика. І тільки зараз вона почула уривки фраз. Про що говорили, зрозуміти поки не могла, але вперше вона наважилася озирнутися.
Марк Гудман «Злочини майбутнього» – Автор праці – провідний світовий спеціаліст у галузі глобальної безпеки. У книзі розповідає про злочини, які загрожують світові у результаті поширення інтернету та ґаджетів.
