– двічі. Перший раз проріджували («ретезували»), другий – спушували. У с. Білі Ослави Надвірнянського р-ну за другим разом «підгрібали» землю навколо стебла, добиваючись цим зміцнення опірності його вітрам і збільшення площі прийому підживлення.
Прополювали всі стеблоростучі, городні і навіть просапні культури. Городину і льон пололи двічі, стручкові і коноплі – один раз. Із ділянок колоскових виривали тільки бур’яни. Це була винятково жіноча робота.
Поля і городи, які прилягали до лісу, охороняли від диких звірів, кабанів, ведмедів, городину – від домашньої птиці. Проти птахів встановлювали на городі пугала («опуди») – хрест із патиків, на який надівали подертий одяг [8, с. 166–167].
Збирання врожаю було однією з найважливіших хліборобських праць. Селяни уважно стежили за спілістю зерна. Збір зернових тут, як і на решті території Українських Карпат, проводили в серпні і відповідно до їх дозрівання. Першим жали озиме жито, останніми – яре жито і овес.
Серпи були спочатку ковальські, а пізніше – фабричні, з зубцями («назублені»). Серпи ковальської роботи – гладкі, їх клепали на бабці, як коси. Коли стиралися зубці у фабричних серпах, то ними жали кукурудзу. Лише заможні селяни косили овес косою із спеціальним пристосуванням – лучком («вилкою»).
Женці («жнільниці») приступали до роботи дуже рано. Першим починав жати господар або господиня. Схоплені долонею і зжаті одним махом серпа стебла («лучка», «жмуток») клали на землю («на політ»), потім зв’язували у снопи перевеслом, скрученим із цих же стебел, і складали у копи, а через два-три дні снопи складали у «кладні» (45–20 снопів). Завершували «кладню» снопом, покладеним поверх інших колоссям донизу, щоб інші не мокли. Так снопи стояли, поки добре просохнуть. Потім везли їх додому, складали у криті обороги або на «подену» (підвищення з каміння, покрите товстим шаром гілок і соломи, що служило основою оборога). Обороги зверху накривали соломою.
Складали снопи також у копи («клані») по 30 снопів і півкопи – 15 снопів на кіл, забитий у землю. У с. Верхній Березів (Косівщина) снопи клали без кілля в полукіпки, навхрест, на закарпатській Гуцульщині – у чотири ряди, а на низ – заломлений колоссям вверх сніп («столец»). Зверху накривали полукіпок (30 снопів) «шапкою» (сніп колоссям униз). Тут також складали снопи у «попики» (сніп уверх колоссям). На Гуцульщині було поширене складання снопів без кілля у «дідики» (8—10 снопів) і «купки» (15 снопів). Цей спосіб укладання снопів без кілля характерний і для інших районів України [9, c. 59].
Після завершення жнив жінки збирали у вересні врожай овочів. Картоплю копали («драли») сапами у вересні всією сім'єю. Тут же на сонці просушували її і сортували.
Льон і коноплю вибирали жінки руками («тягли із землі»), в’язали їх у невеликі горстки і складали в стіжки, щоб швидше просихали і щоб дозрівало насіння. Тоді молотили або товкли на подвір’ї праниками або довбенками на камені, рідше «місили» ногами в сінях [1, арк. 11].
Особливо
