Сілезії. З його винаходом з’явилася можливість розбору і огляду бджолиного гнізда. У ньому, на відміну від пізніших рамкових вуликів, замість звичайних рамок містилися лише верхні планки (снози), до яких бджоли прикріплювали верхню частину щільника, а інші краї прикріплялися ними до стінок вулика. Оглянути гніздо вулика і витягнути планку з медом можна було, попередньо відділивши щільники ножем від бокових стінок, що спричиняло великі незручності. На теренах Гуцульщини (с. Пістинь Косівського р-ну, с. Печеніжин Коломийського р-ну, м. Надвірна Івано-Франківської області) вулики Дзержона («ґержони») поширилися наприкінці XIX – на початку XX ст. Для вильоту комах вони були обладнані «вікном», а біля нього розташовувалася «поличка», по якій пересувалися бджоли.
Слов’янський вулик. Пасіка св. Миколая; с. Кобаки Косівського р-ну Івано-Франківської обл.
Після ухвалення 1875 р. рішення про прийняття та поширення серед пасічників рамкового вулика Т. Цєсєльського, названого згодом слов’янським, у селянських пасіках Гуцульщини слов’яни почали з’являтися з кінця XIX ст., але особливого поширення набули на початку XX ст. Це був перший у краї прямокутної форми рамковий вулик-стояк з довгими вузькими рамками, які слугували основою для будівництва вощини і значно полегшували працю пасічника. Він складався з корпусу та двосхилого даху.
Стандартна рамка – 480x220 мм.
Глибина вулика розрахована на 10 рамок. Слов’янські вулики пасічники переважно виготовляли власноруч з дерева – смереки, ялини, липи. У цих вуликах незручним було те, що вхід до них вів збоку, тому, щоб подивитися на бджіл, пасічникові необхідно було вийняти усі рамки.
Кількість рамок у вуликах, виготовлених пасічниками власноруч, могла коливатися від 6 до 20. Подекуди слов'янські вулики проіснували до 40—50-х років минулого століття (с. Пістинь Косівського р-ну с. Білі Ослави Надвірнянського р-ну).
Слов’янський вулик-«чворак». Пасіка св. Миколая; с. Кобаки Косівського р-ну Івано-Франківської обл.
Крім одинарних («поєдинчих») у бджолярів регіону побутували вулики на чотири («чвораки») бджолосім’ї зі спільними чотирма стінками, що економило будівельний матеріал (с. Річка Косівського р-ну). Оригінальним явищем була пасіка на 120 слов’янських вуликів В. Петричука з с. Бабин Косівського р-ну у 1930-х роках. Його вулики на 8 та 12 бджолосімей мали висоту 2–3 м і були виконані у вигляді гуцульської хати, багатоповерхової хати, церкви 13 заломами даху [6, c. 197–198].
У 20—30-х роках XX ст. на Гуцульщині поширився вертикальний одно-корпусний вулик Дадана з низько-широкою рамкою (300x435 мм), який в народі ще називали «американом» (його сконструював американський бджоляр Шарль Дадан). У вулику вміщалося 20 рамок, були чотири заставні дошки, засувка для вічка та поличка для бджіл. Доступ до гнізда бджіл зручний, оскільки вхід був зверху.
В українців Гуцульщини протягом
