баньках.
1. Архів Інституту народознавства НАН України. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 435. Арк. 15, 24, 44, 45; Спр. 413. Арк. 17.
2. Жерела до історії України-Руси. Львів, 1895. Т. 1.
3. Леонович С. Село Чорноголова під оглядом господарсько-соціальним. Підкарпатська Русь. Ужгород, 1932. № 4—. С. 74—6.
4. Розов В. Українські грамоти. Київ, 1928. Т. 1. 176 c.
5. Скуратівський В. Традиційні форми пасічницьких будівель та комплексів на Україні Народна творчість та етнографія. Київ, 1980. № 6. С. 42—0.
6. Старчук І. Пасіка в с. Бабин (Косівщина). Життя і Знання. Львів, 1932. № 7. С. 197—98.
7. Шухевич В. Гуцульщина. Ч. 1. Матеріали до українсько-руської етнології Львів, 1899. Т. 2.
Народна архітектура
(поселення, садиба, житло, господарське, високогірне будівництво, промислові та громадські споруди села)
Гуцульські поселення формувалися протягом тривалого часу. Загальний вигляд населених пунктів змінювався повільно упродовж століть. Виникнення постійних поселень на Гуцульщині пов’язано з переходом до осілого способу життя, з освоєнням для господарських потреб лісових масивів. Села не творили тут відокремленої цілісності (вони могли займати й кілька десятків квадратних кілометрів) [10, с. 183]. У ХІХ – на початку ХХ ст. найбільш характерними для Гуцульщини були поселення безсистемно розсіяної форми (див. вкладку: іл. 1). Це передовсім пов’язане з тим, що домінуючим у структурі господарських занять гуцулів було тваринництво, тому садиби розташовували в долинах та на схилах гір поблизу пасовищ та сінокосів [12, с. 137]. Селянські обійстя хаотично розсіювалися по всій долині та гірських схилах. Осередок села виникав зазвичай біля річки чи потока. Паралельно до течії ріки пролягала, зазвичай, головна сільська дорога. Тут же в долині містилася церква, будинок адміністрації, школа, крамниця, корчма, які утворювали своєрідний центр села. Більшість дворів розташовували у долині ріки, потоку, були розкидані по пагорбах, схилах гір, у сухіших місцях, захищених від холодних вітрів та виливів потоків. Натомість біля дороги було лише кілька «оседків» [10, с. 38–39; 15, с. 71]. Поселення безсистемно розсіяної форми домінували на теренах Гуцульщини й упродовж усього ХХ ст., проте у цей період, особливо у його другій половині, відбулося поступове зростання забудови осередку (центральної частини) села як за рахунок житлових, так і громадських (дитячі садочки, школи, адміністративні будівлі) споруд.
У ХІХ – на початку ХХ ст. у гуцулів побутувало два типи дворів: вільної забудови (із не зблокованими чи частково зблокованими будівлями (див. вкладку: іл. 2) і замкнутий двір (див. вкладку: іл. 3), в якому усі споруди блокували поміж собою у вигляді прямокутника і перекривали спільним дахом («ґражда», «хата з ґраждою», «дім ґраждою», «хата в брамах», «брами») [6, с. 29].
Як і в інших місцевостях Карпатського краю, тут простежували кілька варіантів дворів вільної забудови, проте переважали «оседки»
