до 15 л. З поширенням у досліджуваному ареалі рамкових вуликів пасічницький інвентар для знімання роїв поповнився рійницями чотиригранної форми з дощок, фанери або товстого паперу, в які вставляли рамки з медом, щоб привабити рій. Це були скриньки з бічною стінкою на засувці, в якій зроблено льоток. Останній закривала тонка дротяна сітка. По обох боках рійниці розташовували отвори, необхідні для вентиляції. До скриньки прикріпляли шнурок, за допомогою якого її чіпляли на дерево. Побутування описаних рійниць зафіксували ми у с. Шепіт Путильського р-ну Чернівецької обл., с. Бистрець Верховинського р-ну, с. Яворів, Пістинь, Старі Кути Косівського р-ну, с. Микуличин, смт Делятин Надвірнянського р-ну Івано-Франківської області. Зібравши бджіл до такої рійниці, пасічники накривали її зверху рідкою мішковиною. Окрім того, приладдям для знімання роїв слугував дерев’яний посуд – «відра» (Косівський р-н), «балії» (Верховинський, Косівський р-ни). Для зняття привитих на деревах роїв бджолярі підставляли описані пристрої на довгій жердині під дерево, де звився рій, або піднімалися з ними на дерево за допомогою драбини.
Приладдям, завдяки якому можливе ефективне отримання меду, були пасічницькі ножі та медогонки. Дані польових обстежень дають підстави виділити на території Гуцульщини два існуючі типи пасічницьких ножів залежно від системи вулика, в якому їх застосовували. Хронологічно давнішим є довгий ніж, один кінець якого загнутий під прямим кутом, а другий – долотоподібно загострений. Серед пасічників він відомий як «правий ніж», «ніж на патичку» (с. Яворів Косівського р-ну). Цим ножем користувалися у нерозбірних вуликах; зачепивши зігнутим кінцем щільники, їх піднімали догори, повертаючи ніж на 90° і підрубуючи залежно від необхідності. Протилежним кінцем ножа відрізали щільники від стінок вулика. «Кривий» ніж (на відміну від «правого») – продукт пізнішого періоду, що набув поширення в кінці XIX – на початку XX ст. Він мав довжину до 30 см, загострене з обох боків лезо, дерев’яну ручку. Лезо ножа було двічі загнуте під прямим кутом (на зразок мулярської кельні), що полегшувало розпечатування щільників та зрізування трутової черви у рамкових вуликах, оскільки рівним ножем це зробити неможливо.
До складу пасічницького інвентаря гуцулів належить також медогонка – пристрій для здобуття меду зі щільників, не руйнуючи їх. Принцип дії медогонки ґрунтується на використанні відцентрової сили. Основні складові пристрою – центрифуга (коловорот) з хрестовиною для рамок на рухомій основі та корпус, у якому вона розміщується. У середовищі сільських пасічників досліджуваного регіону медогонка, винайдена у Чехії ще 1865 р., освоюється лише з настанням XX ст. Упродовж 1920—30-х років ареал поширення медогонок охоплював вже чимало місцевостей Гуцульщини (с. Бабин, Річка, Яворів, Брустури, Старі Кути Косівського р-ну, с. Білі Ослави, Заріччя, Микуличин Надвірнянського р-ну). У практиці ведення пасічницького господарства переважно застосовувались медогонки власної конструкції та
