Вітрів, які його замислені очі зовсім не помічали.
Найкращі моменти вечора для Рілли також закінчилися. Одразу після оголошення Джека Еліота вона розуміла, що Кеннет про неї більше не думає. Вона раптом відчула самотність і сум. А то було гірше, аніж якби він взагалі її не помітив. Невже таке життя – щойно стається щось приємне, щойно ти отримуєш цю радість, воно вислизає з твоїх рук? Рілла пафосно зауважила про себе, що покидала вечірку значно дорослішою, аніж ішла. Можливо, це правда… можливо, таки подорослішала. Хтозна? Не варто сміятися над муками юності. Вони – страшні, адже молодість ще не знає, що «і це пройде». Рілла зітхнула й пожаліла, що зараз не може виплакатися в подушку в себе вдома.
– Втомилася? – спитав Кеннет, м’яко, але байдуже… ох, як байдуже.
Йому справді було байдуже, втомлена вона чи ні, подумала Рілла.
– Кеннете, – наважилася спитати вона, – ти ж не думаєш, що ця війна матиме якесь значення для нас у Канаді, правда?
– Значення? Звичайно ж, матиме для тих щасливих хлопців, які зможуть взяти в ній участь. Я не зможу… дякуючи своїй пошкодженій щиколотці. Невезуха, я так кажу.
– Не розумію, чому ми повинні брати участь у битвах Англії, – скрикнула Рілла. – Вона цілком може справитися сама.
– Проблема не в цьому. Ми – частина Британської імперії. Це питання співдружність. Ми повинні стояти горою одне за одного. А найгірше, що війна закінчиться, перш ніж я зможу хоч якось долучитися.
– Ти хочеш сказати, що справді б пішов у рядах добровольців, якби не твоя щиколотка? – недовірливо спитала вона.
– Звичайно ж, пішов. Побачиш, тисячі підуть. Б’юсь об заклад, Джем піде… Волтер ще надто слабкий для цього, думаю. І Джеррі Мередіт… він піде! А я ще переживав, що не гратиму в футбол цього року.
Рілла була надто здивованою, аби щось відповісти. Джем… і Джеррі! Нісенітниці! Тато й пан Мередіт цього ніколи не дозволять. Вони ще коледж не закінчили. Ох, чому ж Джек Еліот не приберіг ці новини при собі?
Марк Воррен підійшов і запросив її на танець. Рілла пішла, знаючи, що Кеннету байдуже, піде вона чи залишиться. Ще годину тому на піщаному пляжі він дивився на неї так, наче вона була для нього всім світом. А тепер стала ніким. Його думки поглинула Велика Гра, яку імперії зіграють на вкритих кров’ю полях… Гра, у якій жіноцтво не зможе взяти участь. Жінкам, думала нещасна Рілла, доведеться сидіти й заливатися слізьми вдома. Але усе це – дурість. Кеннет не піде… він сам визнав… Волтер не зможе… дякувати Богу…а Джем і Джеррі мають хоч крихту розуму. Вона не хвилюватиметься… вона насолоджуватиметься вечором. Але яким дивним був Марк Воррен! Як він невміло виконував па! Ну чому, Бога ради, ці хлопці намагаються танцювати й не знають азів танцю? І в кого взагалі ноги такі великі, як човни? От він ще й врізався з нею в когось! Ніколи більше вона з ним не танцюватиме!
Вона танцювала з іншими, хоча увесь запал десь зник, і вона відчула, як боляче натерли ноги її туфельки. Кеннет,
