лише уяви, як їм зараз добре живеться!
– Чого це? – витерла хустинкою заплакані очі Флора.
– На них ніхто не кричить! Ніхто не обзиває! І вони не думають щосекунди про те, що зараз їх хтось битиме!
– І в кого ти вдався такий розумник? – Флора всміхнулася і пригорнула Волта до себе.
Волт розсміявся. Після малювання він понад усе на світі любив смішити людей.
У Канзас-Сіті в родини Діснеїв настало справжнє нове життя. По-перше, це було велике місто. Не таке величезне, як Чикаго, але й не таке крихітне, як Марселін. Тут були театри, ресторани й навіть кінотеатр! Справжня втіха для малого Волта.
Дісней обожнював кіно, його кумиром тоді був актор Чарлі Чаплін. Усі свої кишенькові гроші Волт витрачав на квитки в кінозал. А вийшовши після сеансу, він із друзями чимчикував вулицею й зображував кумедну ходу Чарлі. А також пробував прямо на тротуарі розігрувати фірмові трюки Чапліна. І цим він неабияк смішив і своїх друзів, і випадкових перехожих.
Кишенькові гроші на квитки Волт навчився заробляти хитрістю. Річ у тім, що в Канзас-Сіті тато Еліас нарешті зміг якимось дивом влаштуватися на роботу. Заробивши трохи грошей, він вклав їх у розвиток газети «Стар» і навіть купив частину акцій видання – став його співвласником. Справи потроху пішли вгору.
До цього бізнесу Еліас вирішив долучити своїх дітей. Малий Волт разом із братом Роєм розносили щоранку газети й рекламні листівки. За будь-якої погоди, у дощ і сніг, рано-вранці або пізньої ночі, навіть у вихідні та свята. Аби встигнути рознести ранкову пошту, Волтові доводилися вставати о третій ранку. А відтак він біг до школи на уроки.
Люди, яким хлопець розносив газети, зазвичай просили його про послуги: погуляти із собакою, передати невеличку посилку сусідам або купити щось у найближчому магазині. І за ці послуги платили йому чайові. Це були власні гроші Волта, адже тато Еліас не давав синові ані цента за допомогу з газетами.
Після уроків Волт із друзями любив гуляти біля гігантського маєтку. Ця будівля була місцевою пам’яткою: висока, пишна, із візерунками на фасаді, вона скидалася на ляльковий будиночок. Проте потрапити всередину не було жодної змоги: дім з усіх боків був оточений пишним садом і високими ґратами.
Маєток належав одному дуже поважному багатієві, якого ніхто ніколи не бачив. Потрапити всередину – то була найзаповітніша мрія всіх дітлахів Канзас-Сіті. І Волт Дісней не був винятком.
Йому страшенно кортіло знайти якісь потаємні двері, крізь які він би міг прокрастися до цієї чудо-будівлі. Волт так хотів погратися в розкішному саду! І так мріяв пройтися кімнатами – босоніж пробігтися по м’якому килиму на підлозі, подивитися на старовинні портрети на стінах або побачити справжній камін. Чомусь він був упевнений, що будинок усередині мав саме такий вигляд.
Волт із друзями безліч разів намагався пробратися на територію цього «палацу». Але всі спроби завершувалися невдачами. І тоді у Волта з’явилася ще одна мрія.
– Коли я виросту, обов’язково збудую такий будинок,
