і, зрештою, порснула сміхом:
– Та не переживай, повного стриптизу не було. До трусів. І не було так страшно, як ти зараз думаєш.
– Ти приколюєшся?
– Нє-а. Ти заклався з Василем і зробив його всуху.
Іван заплющив очі, і перед внутрішнім зором почали спливати уривчасті óбрази вчорашнього вечора:
– Та ти заучка, навіть танцювати не вмієш!..
– Я не вмію? Та будь-який танець, під будь-яку музику – на вибір!
– Стріптіз! Слабо?
– Льохко! А тобі?
– Та нєфіг дєлать!
– Хто програє, п’є півлітру до дна.
– А хто виграє, того поцілує Інна.
– У-у-у-у, твою ж мать…
Боже, як добре, що вони зібралися святкувати Новий рік на дачі Олегових батьків малою компанією. Такої ганьби в гуртожитку Іван не пережив би… І той поцілунок, який так і не закінчився. Невже вони пішли в кімнату на очах у всіх? Як тупо!
– І?..
Інна, здається, чекала на якусь іншу реакцію, а Іван несподівано роздратувався.
– Що «і»? Мені здається, і так усе ясно. Ми разом. Чи ти проти?
– Я ж не дурна, – Інна смикнула бровами й уже зовсім буденно продовжила: – Розсіл з помідорів на столі, а я додому. Похмелятися не буду й тобі не раджу. Краще перемучся – здоровішим будеш.
Дівчина вийшла, а Іван лише зціпив зуби від безсилої злості.
Інну можна було вважати еталонною дівчиною: дивовижно розумна, стримана, горда, неймовірно гарна якоюсь незвичною циганською вродою, неприступна – найкраща студентка курсу, краща навіть за нього. Відчувши в ньому конкурента, Інна стала підкреслено холодною і кожним своїм високим балом раділа Іванові в очі, наче показувала, що він їй не рівня і взагалі – тут опинився випадково. І всі зневажливі погляди Інни призначалися лише йому – самовпевненому й нахабному лікарському синочкові-заучці.
Іван казився, зубрив, не спав ночами – і все одно був другим. Інна лише усміхалась і дуже повільно, театрально відводила погляд. Одного дня Іван вирішив, що підкорить Інну, зламає її, зробить Снігову Королеву своєю.
Три місяці. Три місяці змагань за першість, постійних причіпок одне до одного за найменший косяк, відвертих загравань і провокативних фраз – Інна не була готова до такого і вже не витримувала темпу. Іван готувався до перемоги. Падіння королеви в його обійми… і такий тупий фінал. Хіба можна це вважати перемогою, якщо вони обоє були п’яні як ніч?
Івана аж розпирало від злості та розчарування. Він не любив програвати – а це був програш. Уперше за останні два з половиною роки він не втримав планки. Раз напився – і все спартачив…
Усі два останні класи в школі Іван шкодував про своє рішення щодня. І щодня змушував себе розплачуватися за це. Два місяці минуло, наче в тумані. Іван, як і обіцяв, учився до отупіння, забивав у голову ненависну хімію, зубрив англійську й розумів, що казиться. Від постійного сидіння за підручниками нило все тіло, він злився через
