поклав на стіл перед мамою і, взявши Марійку за руку, вийшов надвір. Вони гуляли до вечора, були в кіно, у цирку, їздили трамваєм і об’їдалися морозивом.
Марічка почувалася втомленою і щасливою, але їй уже хотілося додому, щоб вони разом сіли за стіл повечеряти. Мама, напевно, вже наготувала чогось смачного. Щоб були розмови, питання, сміх. Тата ж так довго не було, і мама теж за ним мусила скучити.
Коли вони зайшли на кухню, мама якраз клала на тарілку нарізаний хліб. Вона мигцем глянула на них і розвернулася до плитки.
– Є пюре, котлети і підливка, салат у холодильнику. Дасте собі раду. Мені болить голова, і я йду спати.
Марічка завмерла, на очах виступили сльози глибокої образи. Вона так хотіла поділитися враженнями і віддати мамі подарунок – тоненький срібний браслетик із сердечком, ключиком і конюшинкою. Браслетик, про який продавчиня сказала, що це справжній талісман. А мама вийшла й навіть не подивилася на неї.
– Ну що ти, сонечко! Мама змучилась, вона виспиться, і завтра все буде добре. Ходімо їсти, а заодно розкажеш, коли в тебе виступ, щоб я зміг приїхати.
І Марічка розплакалася. Вона три дні не виходила з дому, ні з ким не розмовляла й не дивилась на себе в дзеркало. Нема голосу, а все інше байдуже. І мама, здається, ще більше розізлилась. Коли Марічка кинулась до неї в обійми й крізь плач сказала, що не може співати, мама на мить завмерла. Потім відсторонилась і подивилась на її чоло:
– Знайшла, за що переживати. Зараз треба пильнувати твій поріз, щоб добре загоїлось.
Вона принесла вату, перекис, пластир, мовчки обробила рану і, силувано усміхнувшись, відправила її в кімнату.
Марічка лежала в ліжку й уже не могла навіть плакати. Світ раптом втратив кольори й тепло. У неї не залишилось нічого, мама її не любить, а тато далеко…
– Заєчко, все буде добре, от побачиш. У нас ще все буде добре. Ти мені віриш?
Марічка витерла очі й змусила себе подивитись на тата. Він каже правду чи знову бреше? Як усе може бути добре? Навіть колись. Як усе може бути добре, якщо в неї нема нічого: ні мрій, ні впевненості, ні розуміння того, що відбувається з батьками?
– Не плач. Я тобі обіцяю: в нас усе буде добре.
І те, яким тоном тато сказав це, змусило Марічку проковтнути схлип і глянути на нього уважніше. Чоловік дивився наче крізь неї, губи стиснуті в тонку риску, темні кола під очима, сіре втомлене обличчя й зосереджена зла маска на ньому.
Марічка знову схлипнула. Він подивився на неї, усміхнувся й ураз став тим самим татом, якого вона так любила.
– Знаєш, залиш талісманчик собі. Я завтра знов поїду на тиждень, і буде тобі нагадування про мене, а мамі… мамі ми купимо щось іншим разом.
Уночі Марічка прокинулася сходити в туалет. Вона ввімкнула в коридорі світло і стерпла з переляку: в кухні лежало щось велике, ворушилось і сопіло. Крик застряг у горлі, а тоді воно ворухнулось, повернулось – і Марічка побачила тата на розкладачці.
Дівчинці
