перев’язку. Він повинен знати, що все не так страшно, як було вчора, і показати тій дівчинці, що може дивитися на неї з усмішкою й без відрази. Його тато – прекрасний лікар, який зробив усе можливе, і сьогодні всі в цьому переконаються.
– Тоню, у мене на дванадцяту запис, простеж, будь ласка.
– Добре.
Медсестра все ще незадоволено зиркала на Івана, і він вирішив зробити для неї покаянний вигляд – принаймні на вчительку математики це діяло завжди. Хлопець злегка прикусив кутик губи і, вловивши черговий злий погляд Тоні, подивився на неї так, як, йому здавалось, дивиться на господаря собака, що завинив.
Тоня завмерла, її очі розширились від подиву, а тоді дівчина відвернулась, порскаючи сміхом в кулак.
– Тобі однокласниць мало?
Хлопець здивовано вирячився на тата, а Тоня, не стримуючи реготу, вибігла в сусідню кімнату. До Івана нарешті дійшло, що медсестра старша за нього лише на п’ять-шість років і його покаянний вигляд могла сприйняти як загравання. Хлопець відчув, як червоніє, і – що найгірше – зовсім не мав що сказати.
– То, кажеш, тобі вдома сумно? А тренування? Ти ж повинен готуватись.
– Не хочу… потім.
– А…
– Володимире Богдановичу, там чоловік з дівчинкою. Каже, що їх записали на дванадцяту, але він приїхав зараз, бо потім не зможе. Пускати?
– Так, звичайно.
Іван швидко підвівся з крісла й завмер, дивлячись на двері. Спочатку увійшла дівчинка й ледь не спіткнулась, побачивши його. Їхні погляди зустрілись, і вона озирнулась на тата, ніби збиралася щось сказати, а тоді, густо почервонівши, опустила голову.
– Вітаю, Марічко. Як справи? Болить?
– Пече…
– Значить, гоїться. Сідай, подивимось.
Іван підійшов ближче й постарався стати так, щоб усе бачити, але водночас нікому не заважати. У животі знов усе скрутило, хоча це була вже не нудота, а відчуття, схоже на передекзаменаційне.
– Лікарю, усе буде добре?
Тато дівчинки стояв, стиснувши руки в кулаки, весь напружений, і Іван прекрасно зрозумів суть питання.
– Ну, що я вам можу сказати, – лікар зітхнув і перевів погляд на дівчинку. – Ми будемо знати після огляду.
Іван дуже старався, але не зміг зберегти байдужості на обличчі, коли тато зняв пов’язку з брови маленької пацієнтки. Рана все ще була розпухлою, рубець укрився кіркою, а нитки, просякнуті кров’ю, робили половину обличчя дитини схожим на страшну маску.
Іван скривився лише на мить, але дівчинка помітила й почервоніла до сліз.
– Тоню, відведи її в процедурну й зроби все необхідне. Тільки обережно.
Коли медсестра відвела дівчинку в сусідню кімнату, лікар повернувся до її батька:
– Інфекцію не занесли, загоїться швидко, але… Ви привезли її запізно, рубець буде товстим і помітним…
Іван
